20 листопада 2019 року виповнюється 80 років від дня народження Раїси Опанасівни Руденко

Лучший реселлер-хостинг

20 листопада 2019 року виповнюється 80 років від дня народження Раїси Опанасівни Руденко – української журналістки, правозахисниці, дисидентки.

Раїса Опанасівна близько 30 років була вірною подругою та помічницею, дружиною Миколи Даниловича Руденка – Героя України, відомого радянського українського письменника, поета, прозаїка, драматурга, філософа, космолога, економіста, автора понад 40 виданих книг, учасника Другої світової війни, дисидента, багаторічного політичного в’язня радянських тюрем і концтаборів, борця за права людини, громадського діяча.

Їхня дружба та активна співпраця розпочалися в день її народження – 20 листопада 1969 року. З цього дня та до останніх років життя Миколи Даниловича, Раїса Опанасівна стає йому доброю подругою, першою слухачкою та читачкою його поетичних і прозових творів, порадницею та розрадницею важких дум у складні періоди їхнього життя, терплячою опікункою та лагідною цілителькою його важких фронтових ран, відважною захисницею його прав і свобод від утисків репресивних органів, першою помічницею та вірною товаришкою в усіх справах, пов’язаних з боротьбою за права і свободи українців та народження вільної незалежної української держави.

Наприкінці 1976 року Микола Данилович Руденко стає засновником і першим головою Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (скорочено – УГГ) – організації, діяльність якої відіграла історичну роль у розхитуванні радянського режиму та викритті на міжнародному рівні колоніального характеру СРСР.

Віддана дружина Раїса Опанасівна стає підпільним секретарем Групи. Вона друкує та розмножує, складені чоловіком проекти перших документів Групи – «Декларацію про створення Української громадської групи сприяння виконанню гельсінських угод та списки політв’язнів», «Меморандуму № 1», «Меморандум № 2», «Кредо єдності» та інші документи, в яких політика СРСР щодо України визначалася як геноцид, піклується про надійне переховування документів на випадок трусів.

9 листопада 1976 року в Москві на квартирі Олександра Гінзбурга перед зарубіжними журналістами Микола Руденко офіційно оголошує про створення Української Гельсінської групи, до якої увійшло 10 осіб: Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович, Микола Матусевич, Оксана Мешко, Микола Руденко, Ніна Строката, Олексій Тихий. Уперше за десятиліття тотальних репресій світ почув голоси кращих представників української інтелігенції, які заговорили про безправ’я власного народу.

В лютому 1977 року, одночасно з головою Литовської (Томасом Венцловим), та членами Московської (Олександром Гінзбургом та Юрієм Орловим) Гельсінських груп, Микола Данилович був заарештований і в липні цього ж року засуджений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація та пропаганда на державний і суспільний лад») на 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

Раїса Опанасівна, не дивлячись на переслідування та погрози з боку КДБ, не припиняє свою активну діяльність в УГГ, пише сотні листів підтримки до таборів, звертається до офіційних установ СРСР та зарубіжжя про звільнення не тільки важкохворого чоловіка, а й усіх політв’язнів Кремля.

Група впродовж січня – квітня 1977 року підготувала та поширила десять Меморандумів про переслідування громадян за інакомислення, направила їх урядам демократичних країн. Правозахисний рух швидко поширювався республіками СРСР, гельсінські групи створюються в Литві (25 листопада 1976), Грузії (14 січня 1977), Вірменії (1 квітня 1977). В Конгресі США створюється спеціальна комісія по захисту демократичних свобод. У 1976 році в Польщі почав діяти Комітет захисту робітників, в 1977 році у Чехословаччині – група «Хартія-77».

Невдовзі заарештували і решту членів-засновників УГГ, та на їхнє місце прийшли нові люди. Членами УГГ стали: Петро Вінс, Ольга Гейко, Микола Горбаль, Йосиф Зісельс, Віталій Калиниченко, Святослав Караванський, Зіновій Красівський, Ярослав Лесів, Юрій Литвин, Володимир Малинкович, Михайло Мельник, Василь Овсієнко, Оксана Попович, Богдан Ребрик, Петро Розумний, Василь Романюк (майбутній Патріарх УПЦ КП – Володимир), Надія Світлична, Ірина Сеник, Василь Січко, Петро Січко, Іван Сокульський, Василь Стрільців, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Олесь Шевченко, Стефанія Шабатура, Данило Шумик, Юрій Шухевич і багато інших, деякі з них працювали підпільно.

В Українській групі сприяння виконанню Гельсінських угод, членами якої подружжя Руденків залишалося і в таборах, і в засланні, за весь час її існування перебувала 41 особа. 39 з них були ув’язнені в тюрмах, таборах, піддавалися примусовому лікуванню в психіатричних лікарнях. Четверо – Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус – загинули в неволі. УГГ не саморозпустилася (як Московська), а діяла до самого кінця – доки не розпався Радянський Союз. У часи перебудови Група так розрослась, що перетворилася на Українську Гельсінську Спілку, з якої пізніше народилася Українська Республіканська партія.

В 1977–1981 роках Микола Руденко відбуває покарання в таборах Мордовії. Для Раїси Опанасівни це були дуже важкі роки розлуки та очікування коханого чоловіка. Матеріальна скрута, довгі відстані, важкі дороги та короткі побачення в таборах, принизливі обшуки та намагання вивезти тонесенькі папірці його творів для поширення в самвидаві.
Працівники КДБ умовляли її засудити в пресі антирадянську діяльність чоловіка і зректися його. Погрожували арештом. Але вона трималася стійко. 9 травня 1978 року провела демонстрацію біля Бібліотеки ім. Леніна в Москві з гаслом «Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!»

15 квітня 1981 року «за винесення з в’язниці від Руденка кількох його віршів поза цензурою» була заарештована сама Раїса Опанасівна. Її засуджують на 5 років виправно-трудової колонії суворого режиму та на 5 років заслання.

Працівники КДБ УРСР сформували 12 томів карної справи, щоби довести її злочинну діяльність в розхитуванні радянського державного устрою. Ще 48 томів становить спільна справа проти Миколи Руденка та Олекси Тихого.

Доля підготувала їм важкі випробування на двох. Разом вони витримали конвеєр моральних катувань, які мало хто витримував.

У жовтні 1987 року під тиском світової громадськості Миколі та Раїсі Руденкам скоротили термін заслання, але повернутися в Україну не дозволили. Натомість дозволили виїхати за кордон.

У 1988–1990 роках Микола Данилович працює на радіо «Свобода» і «Голос Америки», очолює Закордонне Представництво Української Гельсінської Спілки, яке бореться за визволення радянських політв’язнів, співпрацює з україномовною газетою «Свобода» (США), друкується, на радіо «Свобода» читає свої вірші, веде розмови на політичні та економічні теми, зустрічається зі своїми американськими читачами українського походження. Раїса Опанасівна працює редактором в україномовній газеті «Свобода».

В США подружжя зустрічається з видатними політичними діячами Америки й Канади. У квітні 1989 року подружжям Рональда та Ненсі Рейган вони були запрошені до Білого Дому на прийом на честь інавгурації 41-го президенту США – Джорджа Буша старшого.

Хоч у США жилося ситно, подружжя Руденків повернулося в бідну, розграбовану Україну, щоб і в щасті, і в біді бути разом зі своїм народом на рідній землі.

Микола Данилович Руденко – дійсний член Української Вільної Академії наук (Нью-Йорк), почесний член Французької та Японської секції ПЕН-клубу, член Українського ПЕН-клубу; лауреат премії імені Володимира Винниченка Українського фонду культури, Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, премії Російського фізичного товариства; нагороджений званням «Героя України», орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни І-го ступеня та сімома військовими медалями, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнакою «Українець року» Філадельфійського науково-освітнього центру. Всі ці здобутки та нагороди отримані ним завдяки багаторічній підтримці, відданості та допомозі його вірної дружини – Раїси Опанасівни Руденко.

Раїса Опанасівна – журналістка, її доброзичлива посмішка, легка манера спілкування завжди допомагала їй знаходити спільну мову і з творчими людьми, і з високими політиками. Вона і досі бере активну участь у громадському житті як член-засновник та секретар Наукового товариства імені Сергія Подолинського, створеного в 1999 році за ініціативою Миколи Даниловича. Вона багаторічний член та активний учасник Київського та Всеукраїнського товариств політв’язнів і репресованих.

Указом Президента України від 8 листопада 2006 року Раїса Опанасівна Руденко нагороджена орденом «За мужність» І ступеня та двома медалями за особливі заслуги перед Україною.

Після смерті Миколи Даниловича 1 квітня 2004 року, Раїса Опанасівна упорядковує та опікується його архівною спадщиною – готує до видання рукописи творів, бере участь в організації різних заходів на вшанування його пам’яті чоловіка.

Економічні праці Миколи Даниловича, за які його було репресовано у часи планової радянської бюрократичної економіки, були новаторськими й стали пророчими. Формули наведені в романі «Сила Моносу» фізики-теоретики багатьох країн світи визнали фундаментальними. І сьогодні повинна бути знайдена можливість видання всіх його економічних праць окремим виданням. Його ідеї мають бути впроваджені в практику господарювання держави.

Раїса Опанасівна була Миколі Руденку надійною опорою і гарною помічницею у всьому, розділила з ним всі лихоліття життя. Саме завдяки цьому Микола Руденко й виконав свою місію.

Хай Господь і надалі допомагає їй в справі донесення творчого надбання Руденка до людей, щоб ці знання потрібні для розвитку цивілізації назавжди залишилися в історії незалежної України.

У 2019 році Раїса Опанасівна передала архівну спадщину чоловіка на постійне зберігання до скарбниці духовного надбання української нації – Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського www.nbuv.gov.ua/node/12

На сайті Бібліотеки презентується віртуальна фотовиставка, присвячена славному ювілею української правозахисниці www.nbuv.gov.ua/node/4990

В Києві ювілейні заходи плануються: 20 – в Товаристві “Знання”, 22 – в Музеї шістдесятництва.

Фото зроблене під час приїзду до подружжя Руденків московського генерала Петра Григоренка для обговорення питання заснування Української Гельсінської групи. Поруч з генералом його дружина – Зінаїда. Конча-Заспа. 1976 рік.

Автор: Лариса Гарбар

Купите сервер и забудьте об ограничениях

ПОДІБНІ ПУБЛІКАЦІЇ

0

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Архіви Покуття

8
Коментарі: 0Публікації: 16Реєстрація: 25-07-2018

Comments:

Залишити відповідь