Про договори доручення і зберігання

Лучший реселлер-хостинг



Четвертий основний розділ
Про договори доручення і зберігання

§ 102. Безоплатні послуги переважно виникають, коли хтось веде чужі справи або бере чужі речі на зберігання. Якщо тільки одна сторона пообіцяла такі зусилля, а друга сторона прийняла обіцянку, то таким чином у першому випадку виникає договір доручення, а в другому — договір зберігання.

§ 103. Хто лише загалом обіцяє комусь свої послуги, не беручи на себе чіткого зобов’язання, той ще не створює договору доручення, а хто без злого умислу дає іншому пораду заради його добра або заради добра третьої особи, не ручається за успіх.

§ 104. Якщо за виконання чужої справи, навіть за мовчазної згоди, обумовлено відшкодування, що легко встановлюється зі становища та професії повіреного, або якщо зберігач чужої речі повинен отримати за це винагороду, то такі договори вже не ґрунтуються тільки на самій лише послужливості, вони нале-жать до дій міни.

§ 105. Договори доручення можна укладати усно або письмово. Хто доручає іншому свою справу, називається довірителем, хто переймає чужу справу, називається повіреним, управителем справами, або представником.

§ 106. Право робити щось від імені іншого називається довіреністю. В першу чергу під довіреністю розуміють документ, на основі якого надається це право.

§ 107. Є загальні і спеціальні довіреності залежно від того, чи комусь довіряють ведення всіх, чи тільки деяких справ. Спеціальні довіреності звужуються до судових чи позасудових або до ок-ремих деталей такого чи іншого виду.

§ 108. Довіреності надають або зі свободою дій, або ні. За довіреністю зі свободою дій повірений має право необмежено чесно і на совість вести справу. За довіреністю без свободи дій йому прописують спосіб, в який він повинен вести справу.

§ 109. Повірений зобов’язаний виконати справу відповідно до своєї обіцянки та отриманої довіреності зі звичною для нього уважністю. Отже, йому, навіть якщо він володіє обмеженою довіреністю, дозволено використовувати всі засоби, які неодмінно пов’язані з природою справи або щонайменше відповідають намірам довірителя.

§ 110. Якщо повірений без потреби передає справу третій особі, то він самостійно відповідає за успіх. Проте якщо йому в довіреності чітко дозволено наймати субдовірителя або цього неможливо уникнути відповідно до обставин, то він не відповідальний ні за що, хіба тільки за вину, яка виникла через вибір особи.

§ 111. Певні справи, а саме якщо від імені іншого треба відчужувати і купувати речі, повністю приймати заповіти або відмовлятися від них, порушувати процеси, здійснювати або приймати клятви, укладати угоди щодо товариств, збирати гроші або їхню вартість, відмовлятися від прав або укладати мирові угоди, потребують спеціальної довіреності на конкретну справу. Загальні, навіть необмежені довіреності в цих випадках недостатні.

§ 112. Повірений повинен компенсувати довірителеві всі збитки, спричинені з його недбалості, і надавати йому відповідні розрахункові звіти так часто, як він їх вимагає.

§ 113. Довіритель зі свого боку зобов’язаний компенсовувати повіреному його витрати, які він здійснив для виконання справ, наскільки б вони мали бути компенсовані їхньому добросовісному володільцеві. Також він повинен відшкодовувати йому всі збитки, які виникли з його вини або пов’язані з виконанням доручення.

§ 114. Якщо повірений при веденні справ зазнав випадкових витрат, то довіритель не відшкодовує більше, ніж би коштувало відшкодування зусиль за найвищою оцінною вартістю, якби справи вів найманий управитель справами.

§ 115. Повіреним не дозволяється без обізнаності та волі повірителя приймати і зберігати подарунки від третьої особи, зроблені стосовно справ в управлінні. Також вони не мають права подавати позов про отримання вдячності за їхні старання. Позови такого виду суперечать природі договорів доручення.

§ 116. Договори діють тільки на договірні сторони, і з огляду на це договір доручення є обов’язковим тільки для довірителя і повіреного. Саме наскільки повірений репрезентує довірителя, після отримання довіреності він може набувати для нього прав та обтяжувати обов’язками.

§ 117. Якщо, наприклад, один надає другому довіреність позичити в третьої особи гроші, то між повіреним і довірителем вже тільки через це виникає договір доручення. Проте як тільки третя особа справді позичила гроші, то і між нею і довірителем також виникає ще й договір позики.

§ 118. Право третьої особи (у цьому випадку позикодавця) оцінюється завжди за відкритою та наданою довіреністю. Якщо в цій довіреності йдеться тільки про позику грошей, а іншу таємну довіреність було видано на накладення відсотків на неї, то право позикодавця поширюється тільки на відкриту і в жодному разі не на таємну довіреність.

§ 119. Довіреність, видана та прийнята на користь третьої особи, наприклад довіреність подарувати третій особі 100 Гульденів, не надає цій особі права подавати позов ні щодо довірителя, ні щодо повіреного, хіба що тільки повірений дійсно підтвердив йому виплату суми.

§ 120. Довіритель може відкликати довіреність на власний розсуд, проте в цьому випадку він повинен компенсувати повіреному наявні на цей час витрати і інші збитки, яких той зазнав.

§ 121. Повірений, який хоче розірвати або повернути прийняту довіреність, повинен довести непередбачувану нездатність або іншу неминучу перешкоду, яка тим часом з’явилася, інакше він відповідає довірителеві за всі збитки, які виникли через це.

§ 122. Як правило, довіреність скасовується як через смерть довірителя, так і смерть повіреного. Проте якщо розпочату справу не можна перервати без очевидних збитків для спадкоємців або якщо довіреність поширюється навіть на випадок смерті довірителя, то повірений має право і обов’язок завершити її.

§ 123. Якщо довіритель стає банкрутом, то всі дії, які повірений виконав після оголошення цього банкрутства від імені збанкрутілого, втрачають правову силу. Якщо ж, навпаки, банкрутом стає повірений, то його довіреність вести переговори з третьою особою залишається в дії, якщо така третя особа нічого не має проти цього.

§ 124. Якщо довіреність припиняється відкликанням або смертю довірителя, то договори з третьою особою, якій було невідомо про таке припинення, тим не менше залишаються обов’язковими;
якщо повірений приховав припинення, то він сам відповідає за наслідки.

§ 125. Довіреності, які видала і прийняла організація або товариство, припиняються з припиненням об’єднання.

§ 126. Є повірені, чиє право ґрунтується не на договорі доручення, але на законі або на судовому наказі. Закон уповноважує батька управляти справами своєї дитини, а чоловіка — справами дружини. Суд призначає управителя справами для неповно-літніх, несповна розуму, недієздатних або відсутніх осіб. У всіх цих випадках взаємні обов’язки є однаковими з огляду на суть справи.

§ 127. Хто переймає чужу справу без доручення, той відповідає за всі неґативні наслідки, що сталися від цього. Якщо такий неуповноважений управитель справами займеться справою відсутнього на його користь, наприклад коли затримка пов’я-зана з небезпекою, то йому як добросовісному володареві належиться компенсація витрат.

§ 128. Ніхто проте не має права допомагати іншій особі або вчинити для неї благодійність проти її чітко вираженої волі. Управитель справами, який нав’язується таким чином, втрачає свої витрати. їх розглядають як подарунок.

§ 129. Прийнята обіцянка взяти на зберігання чужу річ хоч і зобов’язує обіцяльну сторону, проте це ще не є договором зберігання. Він виникає тільки тоді, коли чужу річ дійсно передано і прийнято.

§ 130. Сама по собі передача речі не наділяє зберігана ні правом влас¬ності, ні правом володіння, ні правом користування річчю. Він є лише тримачем з дорученням зберігати довірену йому річ.

§ 131. Якщо поклажодавець дозволяє зберігачеві користуватися переданою річчю, то договір зберігання, залежно від того, чи річ споживча, чи ні, перетворюється на угоду позики чи позички, і тоді вступають в силу всі пов’язані з цим права та обов’язки.

§ 132. На зберігання можна передавати і нерухомі речі. Проте якщо зберігачеві одночасно надається доручення вчиняти інші дії, наприклад доглядати за переданою йому земельною ділянкою або надати в оренду переданий йому на зберігання будинок, то він буде вважатися повіреним.

§ 133. Головним обов’язком зберігана є зберігати довірену йому річ як свою власну, тримати її в себе визначений час, а після його спливу повернути поклажодавцеві в такому ж стані і в певних випадках з належним приростом.

§ 134. Якщо тим часом інша особа стверджує свою власність на довірену йому [зберігану] річ, то він повинен повідомити про це поклажодавця і залежно від обставин депонувати річ у суді.

§ 135. Поклажодавець може забрати свою річ завчасно в спосіб, що не пошкодить зберігачеві. Зберігай ніколи не може відмовити йому в поверненні, а право притримання тут не діє. І навпаки, зберігач не може віддавати довірену йому річ раніше, за винятком випадку, коли настає обставина, яка надає право розірвати довіреність.

§ 136. Якщо строк зберігання не визначений чітко і не може бути встановлений з інших додаткових обставин, то слід поводитися, як і у випадку з позикою на прохання: хто приймає на себе зусилля не зобов’язуючись, може припинити їх на власний розсуд.

§ 137. Зберігач відповідає перед поклажодавцем за всі збитки, які виникли з його вини, але в жодному разі не за випадкові.

§ 138. Якщо ж зберігач користувався зданою на зберігання річчю, якщо він без крайньої потреби і дозволу поклажодавця віддав її на зберігання третій особі або так затягнув з її поверненням, що річ, яка не була пошкоджена в поклажодавця, зазнає шкоди, то зберігач не може виправдовуватись випадковістю і йому зараховуються збитки.

§ 139. Якщо далі на зданій на зберігання, опечатаній або закритій речі проявиться пошкодження печатки або замка, то закон передбачає вину зберігана. Йому належить довести, що пошкодження сталося не з його вини, а лише через випадок.

§ 140. Якщо поклажодавець стверджує про нестачу переданої на зберігання речі і вимагає відшкодування, і це буде правдоподібно, враховуючи його суспільне і матеріальне становище, його можливості та інші пов’язані з ним обставини, то він повинен присягнути в суді щодо нестачі речі згідно з положеннями процесуального кодексу.

§ 141. Поклажодавець зі свого боку зобов’язаний компенсувати зберігачеві всі витрати на передану на зберігання річ і спричинену з його вини шкоду. Проте якщо в разі крайньої потреби, щоб врятувати передане на зберігання майно, зберігач пожертвував своїми власними речами, то він може вимагати компенсації, співрозмірної врятованому майнові.

§ 142. Якщо спірну річ сторони спору або суд передають комусь на зберігання без укладання відповідного договору зберігання, то такий зберігач називається секвестром. Права й обов’язки секвестра оцінюються за вже встановленими принципами.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь