Про договори позички та позики

Лучший реселлер-хостинг



Третій основний розділ
Про договори позички та позики

§ 74. Коли комусь надається право користуватися певною річчю на визначений час, то виникає договір позички або позики. Його не потрібно плутати з попередньою домовленістю щось позичити або зичити, навіть якщо вона зобов’язувальна.

§ 75. Поняття позичати і зичити мають майже однакове значення. Обидва вирази позначають не тільки передачу, а також і прийняття речі на певний строк. Вони охоплюють передачу як споживчих, так і неспоживчих речей і є загальними для всіх договорів цього виду, чи вони оплатні, чи неоплатні.

§ 76. Тож тільки зі змісту договору можна встановити, чи позичка і позика означають передачу користування річчю чи її прийняття; чи кредитор або ж позичальник щось позичив / дав у позичку; чи позичальникові належить тільки користування, чи також споживання позиченої речі; чи для цього треба щось зробити, чи ні і т. д.

§ 77. Заради визначеності в цьому кодексі безоплатна передача неспоживчої речі тільки в користування, наприклад годинника, коня і под., називається позичкою, а приймання такої речі — отриманням позички.

§ 78. І навпаки, у випадку зі споживчими речами, а саме з такими, які передають і повертають в певній мірі, вазі або кількості і використання яких полягає тільки у споживанні, наприклад вином, хлібом тощо, надання позначають словом позика, а приймання — словами отримання позики.

§ 79. Договори позички та позики, які укладаються проти оплати, вже не належать до дій щедрості, а до дій обміну, які буде описано у Сьомому та Восьмому основних розділах цієї частини під відповідними власними назвами.

§ 80. Позичкоотримувач не набуває ні власності, ні володіння позиченою річчю, а тільки право використовувати її певний час. Після спливу цього часу він зобов’язаний повернути саме цю конкретну річ, наприклад той самий годинник, того самого коня. Він не може надати замість неї жодну іншу річ, навіть якщо вона коштує так само або й більше.

§ 81. Якщо не встановлено строк для повернення, але чітко визначено користування річчю, то позичкоотримувач зобов’язаний не затягувати з користуванням і повернути річ якомога швидше. Право особистої застави тут не діє.

§ 82. У разі, якщо третя особа як власник переданої у позичку речі подасть позов про право власності на річ позичкоотримувачеві як володільцю речі, то користувач повинен повідомити про це позичкодавця, назвати позивачеві позичкодавця і за потреби передати річ на зберігання в суд.

§ 83. Якщо позичена річ ще до збігання строку і до завершення користування стає незамінно потрібного позичкодавцеві, то він ще не має права вимагати повернення: така умова мала б бути чітко відображена в договорі.

§ 84. Якщо не визначили ні тривалість, ні намір користування, то виникає не дійсний договір, а необумовлена позичка на прохання, і позичкодавець може вимагати позичену річ назад на своє бажання. Проте якщо вимога про повернення зовсім несвоєчасна і ніби зі злорадства, то користувачеві дозволяється використовувати річ ще на короткий термін, втім на власний ризик.

§ 85. Позичкодавець погоджується з тим, що інший користується його річчю, але не з тим, що той її зіпсує, бо тоді він взагалі втратить власність, адже річ була б надійно захищена в його руках. Тож якщо позичена річ пропадає через борги позичкоотримувача або випадково, то він відповідає за це доти, доки не зможе довести, що ця річ пропала б і в позичкодавця.

§ 86. Позичкоотримувач відповідальний також тоді, коли він використовує річ інакше, ніж було домовлено, коли він без погодження позичкодавця дозволяє користуватися нею третій особі, або коли він належним чином і з власного майна не покриває пов’язані з використанням витрати.

§ 87. Інші потрібні витрати, які позичкодавець сам мав би здійснити для збереження своєї речі, компенсовуються користувачеві як добросовісному володільцю.

§ 88. Хоча позичкоотримувач, як правило, має право повернути позичену річ позичкодавцеві до спливу вищепризначеного строку, проте якщо дострокове повернення речі обтяжливе для позичкодавця, то воно не може відбутися проти його волі.

§ 89. Якщо позичкодавець впродовж ЗО днів з часу прийняття назад предмета позички не поскаржився на зловживання чи надмірне зношення або якщо позичкоотримувач при поверненні не повідомив про додатково витрачені кошти на неї, то вважається, що той і інший відмовилися від свого відповідного права.

§ 90. Якщо виникає спір, чи було річ комусь позичено, то позичкодавець повинен довести наявність договору позички. Якщо ж суперечка виникає стосовно строку користування, то позичкоотримувач повинен довести своє право на довше користування.

§ 91. Тим, що позичкоотримувач віддав за втрачений предмет позички його вартість, він ще не отримує права привласнити його проти волі власника, коли його знову буде знайдено, за умови, що власник готовий повернути отриману вартість.

§ 92. Якщо повернення позиченої речі довіряють третій особі і по дорозі вона губиться або втрачається, то за це відповідає по¬зичкоотримувач, за винятком випадку, коли позичкодавець сам запропонував подавача.

§ 93. Якщо комусь безоплатно передають споживчі речі, які можна визначити в певній мірі, вазі або кількості, за умови, що він може розпоряджатися ними на свій розсуд, але після визначеного часу повернути в такій самій кількості, такого самого виду і якості, то виникає договір позики.

§ 94. Предметами позики є всі споживчі матеріали, які можна порахувати, виміряти або зважити, переважно метали в монетах або гроші, а також папери, які являють собою готівкові кошти.

§ 95. Хто вільно володіє правом розпоряджатися своїм майном, той може брати на себе зобов’язання через договір позики.

§ 96. Якщо позикодавець є необмеженим власником позиченої речі, то він передає свою власність на позичальника, якщо він ним не є, то позичальник стає лише тимчасовим володільцем річчю і з ним поводяться залежно від добросовісності чи недобросовісності володіння.

§ 97. Залежно від того, чи грошова позика надається або в певній конкретній сумі, наприклад 900 Гульденів, незважаючи на те, якими монетами, або в якиих — золотих чи срібних одиницях, наприклад 200 цісарських дукатів, її так само повинен сплатити позичальник. У першому випадку він сплачує таку саму суму в ходових монетах у загальній вартості, у другому випадку він зобов’язаний сплатити надану йому кількість золотих або срібних одиниць такої самої якості і конкретної вартості.

§ 98. Якщо більше не існує золотих або срібних одиниць такого виду, то боржник зобов’язаний задовольнити кредитора сплатою, зіставною з внутрішньою вартістю, а саме такого ж вмісту і ваги.

§ 99. Де і коли має бути повернуто позику, це вирішують загальні принципи договорів. Проте сума, яку віддають, не може бути більша, ніж та, яку боржник отримав безпосередньо або опосередковано через третю особу, тому що до суті позики належить дійсне отримання.

§ 100. Отже якщо позичальник замість готівкових грошей прийняв особисту боргову розписку, то він не зобов’язаний на більше, ніж або повернути боргову розписку, або сплатити її наявну на час договору позики вартість.

§ 101. Якщо сторони домовилися, що за боргову розписку до спливу встановленого строку повертають визначену грошову суму, то боргова розписка не розглядається як така, яку передавали в позику, а лише як така, яку надавали під відсотки, і право кредитора визначається відповідно до положень про договори міни, зокрема відповідно й до положень про договір позики з відсотками.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь