Про договори, що презюмпуються

Лучший реселлер-хостинг



Дванадцятий основний розділ
Про договори, що презюмпуються

§ 380. Існують дозволені дії, які водночас впливають на права іншого і за відсутності фактичної домовленості не належать до справжніх контрактів, проте яким закон надає силу контракту з огляду на згоду зацікавлених сторін, що презюмпується.

§ 381. Правова презумпція в таких випадках ґрунтується на таких незаперечних положеннях: по-перше, що той, хто береться за якусь справу, погоджується із зазвичай пов’язаними з нею наслідками, подруге, що кожен, навіть неповнолітній і божевільний, хоче для себе якнайкращого, по-третє, що ніхто не має намірів виграти завдяки шкоді іншому.

§ 382. Ми взагалі зобов’язані відшкодувати іншому те, що він, без наміру подарувати це нам, використав на нашу користь. Він же, отже, має право вимагати від нас повернення використаного на нашу користь добра. Тільки те, що подружжя, батьки або діти використовують одне для одного, в сумнівному випадку розглядається як подарунок.

§ 383.3 цієї причини добровільне і корисне управління чужим майном у разі, коли власник прямо не заборонив, вважається рівнозначним договору доручення. Це правило діє у всіх випадках, в яких хтось переймає справи, управління якими повністю або частково спрямоване на користь іншого.

§ 384. Такі випадки стосуються опікунів і кураторів, які без попередньої домовленості переймають на себе управління майном або справами неповнолітніх, відсутніх або обмежених в інший спосіб осіб. Таким чином виникає двосторонньо зобов’язувальний договір: одна сторона зобов’язується вести управління правильно і старанно, друга сторона зобов’язується компен-сувати проведені обов’язкові витрати.

§ 385. Хто вигідно управляє справами, які належать до повноважень опікуна або куратора, має право або від них, або від їхнього підопічного, на чию користь він діяв, вимагати відшкодування. Це діє також і в тому випадку, коли хтось помилково вважав, що опікунство або кураторство належить йому.

§ 386. Вважається, що той, хто прийняв спадщину, висловив свою волю на виплату боргів зі спадщини, принаймні згідно з інвентаризацією, а також на виконання леґатів, які встановив заповідач. Кредитори і леґатарії мають таке саме право стосовно спадкоємця, як ніби він уклав з ними формальний договір.

§ 387. За відсутності іншого розпорядження останньої волі спадкоємець зобов’язаний належно поховати заповідача. Якщо інша особа взяла на себе цей обов’язок, а також зобов’язання покрити витрати на поховання таким чином, як це годиться в тій місцевості і відповідно до статусу і статків померлого, то він може вимагати від спадкоємця відповідної компенсації, ніби його уповноважив на це останній.

§ 388. Якщо спадок ніхто не прийняв, то тому, хто надав відповідні кошти на поховання, належиться компенсація від загальної маси. Він може вимагати це в управителя.

§ 389. Якщо спільним спадковим або іншим майном керує спів-спадкоємець або співкористувач без доручення на те інших зацікавлених, то цього управителя вважають уповноваженим. З одного боку, він зобов’язаний надавати належні розрахунки, з другого боку, має право відраховувати всі видатки, зроблені задля користі.

§ 390. Якщо хтось, щоб відвести від себе і від інших більшу шкоду, жертвує своєю власністю, то вважається, що всі, хто отримав у зв’язку з цим вигоду, пов’язані договором спільно нести завдану шкоду, і згідно з ним вони спільно несуть завдані збитки і відповідно відшкодовують їх тому, хто здійснив пожертву.

§ 391 Якщо, наприклад, корабель захопили пірати і віддали за відповідний викуп, то всі зацікавлені, навіть власник судна за правилами про договір товариства спільно відповідають за збитки. Але буде інакше, якщо судно пограбували. У разі, якщо ніхто не витратив нічого з належного йому майна для запобігання шкоді, то кожен власник несе збитки відповідно до своєї ча-стини вантажу.

§ 392 Якщо ж, навпаки, для того, щоб врятувати корабель, було скину¬то за борт баласт — частину вантажу або корабельного приладдя, то всі зацікавлені відповідно до того, наскільки вони з цього ви¬грали, повинні відповідно відшкодувати збитки постраждалим.

§ 393. Те саме стосується ситуації, коли для полегшення ваги судна частина вантажів, перевантажена у човен, загинула або коли для того, щоб викинути за борт одні речі, було пошкоджено інші речі, які залишилися на кораблі.

§ 394. Золото, срібло, прикраси, готівка і взагалі все, що може бути оці¬нено, в такому разі підлягає внесенню. Його оцінюють не за вагою, а за вартістю і так, що заявлений і втрачений вантаж оцінюється за закупівельною ціною, врятований — за продажною. Потрібні для життя продукти і одяг тут у розрахунок не йдуть.

§ 395. Якщо незважаючи на скидання корабель загинув, то власник викинутих і залишених речей вже не винен жодного внеску. Проте право на такі збережені речі, яке вже комусь належало через порятунок у попередню бурю, зберігає свою силу.

§ 396. Якщо небезпека для судна виникає через борги власника корабля, то він зобов’язаний перед усіма компенсувати вартість речей, викинутих за борт для загального порятунку. Якщо він не може цього зробити, то компенсацію повинні надати влас-ники врятованих речей.

§ 397. Де і коли можна вимагати відшкодування і вирівнювання збитків, а також їхнє Гарантування через врятовані речі, як треба наводити докази нещасного випадку і робити обрахунки втрачених і врятованих речей, визначають особливі морські закони.

§ 398. Якщо комусь щось надано помилково, на що він не мав права, то закон презюмпує, щоб надавач обумовив повернення, а отримувач погодився з цим.

§ 399. Хоча завершені дії не можна повернути, але якщо хтось щось зробив, що він помилково вважав для себе зобов’язаним зробити безоплатно, то він має право вимагати оплату, яка відповідає принесеній користі.

§ 400. Це також діє, якщо боргова вимога будь-яким чином ще не відома або якщо вона залежить від виконання додаткової умови. Через це не можна вимагати повернення сплати справжнього боргу, коли строк оплати ще не настав, можна лише вимагати повернення несправжнього помилково сплаченого боргу.

§ 401. Також той, хто надав речі як дійсний обов’язок, може вимагати їх назад від отримувача, якщо припинилася правова підстава їх зберігати. Звідси, якщо не укладено шлюб, наречений повинен повернути отримане перед тим придане, а мореходець, якому вдалося повернути скинуті за борт речі, повинен відповідно повернути отримане відшкодування.

§ 402. Якщо хтось був зобов’язаний надати з двох речей одну, на свій вибір, а помилково надав обидві, то від нього залежить, яку вимагати назад.

§ 403. Отримувач вважається добросовісним або недобросовісним володільцем залежно від того, знав чи не знав він про помилку власника. Його безумовно не можна оцінювати як позичаль-ника. Ризик втрати отриманої речі стосується лише недобро-совісного володільця. Якщо отримувач був добросовісним, то втрати несе той, хто помилково надав йому річ.

§ 404. Хто здійснює оплату, про яку він знає, що не зобов’язаний її робити, робить дарування і, як правило, не має права вимагати повернення, як і той, хто надав завдаток для виконання недозволеної або неможливої дії.

§ 405. Платежі, в праві на стягнення яких закон відмовляє, наприклад понаднормові відсотки або гральні борги, якщо їх уже здійснено, не можна вимагати назад, за винятком випадку, коли їх оплатив підопічний або особа, яка не може вільно розпоряджатися своїм майном.

§ 406. Хто обґрунтовує свою вимогу про відшкодування понесених витрат доцільним використанням коштів, повинен не тільки довести створену вигоду чи недопущення настання шкоди, але також і те, що вказані переваги справді існують або що власник їх справді отримав, або принаймні повинен був би понести такі самі витрати.

§ 407. Хто, наприклад, продає синові, якому батько повинен надавати утримання, потрібний одяг або дає потрібні на цей одяг гроші і фактично оплачує продавцеві, той може вимагати повернення цієї оплати.

§ 408. Але якщо син продав отриману на одяг тканину за безцінь або розтринькав позичені на купівлю одягу гроші, то ні позичкодавець тканини, ні позичальник грошей не можуть позиватися до батька з причини корисного використання коштів.

§ 409. Якщо торговець потурбується про пошиття одягу і передасть його синові, інша ж особа позичить гроші для оплати поданого рахунку, внаслідок чого синові надається і одяг, і гроші для оплати, то батько зобов’язаний задовольнити торговця, а не позичальника, оскільки позичальник сам не оплатив річ, як наслідок — недостатньо переймався корисним використанням коштів.

§ 410. Якщо син взяв потрібний одяг у борг, а продавець фактично отримав оплату грошима, то батько оплачує позику, навіть якщо одяг було вкрадено, тому що в цьому випадку і продавець, і позикодавець доводять корисне використання. Ці положення слід застосовувати у всіх схожих випадках.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь