Про договори загалом

Лучший реселлер-хостинг



Перший основний розділ
Про договори загалом

§ 1. Права, які належать не на саму річ, а тільки щодо речі, і лише враховуючи певну особу, передбачають дію цієї особи, яка або законна і дозволена, або протизаконна і недозволена.

§ 2. Як тільки хтось шляхом вчинення дії передає своє особисте право, він сам покладає на себе обов’язок, який співвідноситься з особистим правом того, на кого відбулася передача, як причина з наслідком та виникає з волі зобов’язаної особи.

§ 3. Якщо зобов’язальна дія дозволена, то виникає договір; якщо вона недозволена, то виникає заборгованість. В такому порядку розглядаються особисті права. В кінці встановлюється те, що є спільним для договорів та заборгованостей.

§ 4. Хто оголошує, що він хоче передати комусь своє право, тобто щось йому дозволити, щось передати, щось для нього зробити чи задля нього від чогось відмовитися, лише робить обіцянку. Якщо ж інший законно приймає обіцянку, то через обопільну волю обох сторін таким чином укладається договір.

§ 5. Поки тривають переговори і обіцянку не приймають ні перед, ні після них, договір не виникає. Усну обіцянку слід прийняти без зволікання. При письмовій залежить від того, чи обидві сторони перебувають в тій самій місцевості, чи ні. В першому випадку прийняття має відбутися за двадцять чотири години, в другому ж — у тих часових рамках, які потрібні для двократної відповіді, і має бути доведено до відома обіцяльної сторони. В противному разі вона може відкликати обіцянку.

§ 6. Хто відкликає свою обіцянку до цього часу і спричинює іншій стороні витрати, повинен їх відшкодувати. Це відшкодування відбувається також тоді, коли для прийняття обіцянки домовлено про інші часові рамки, яких не дотримано.

§ 7. Свою волю можна виразити не тільки ясно, а й мовчки через надійні знаки і дії. Хто, наприклад, підніметься на облавок порома і переправиться через річку, вже цим обіцяє проведення звичної платні, а поромник приймає обіцянку.

§ 8. Якщо згода не вільна, не зрозуміла або повністю неясна, то договір не виникає. Хто, щоб обманути іншого, користується нечіткими висловлюваннями або робить тільки видимість дії, на рахунок того належать усі збиткові наслідки.

§ 9. Договори зобов’язувальні односторонньо чи двосторонньо, залежно від того, чи тільки одна сторона щось обіцяє, а друга приймає, чи дві сторони передають і взаємно приймають одна в одної права. Одні укладають без оплати, другі з оплатою.

§ 10. Якщо хтось комусь безоплатно щось передає, робить або добро¬вільно пробачає, то він йому дарує. Якщо ж інший у відповідь повинен щось дати, зробити або пробачити, то виникає обмін у найширшому розумінні. Всі договори зводяться або до дарування, або до обміну.

§ 11. Договори — це переважні титули, на яких ґрунтуються права на річ. Односторонньо зобов’язувальні договори завжди обтяжувальні для однієї сторони, а для другої — благодійні; двосторонньо зобов’язувальні договори не можна розглядати ні як обтяжувальні, ні як благодійні.

§ 12. Хто позбавлений здорового глузду, той нездатний виразити свою волю; звідси діти, божевільні і повністю одурманені не можуть ні давати, ні отримувати обіцянку. І навпаки, особи, які мають здоровий глузд, але не можуть розпоряджатися своїм майном, наприклад неповнолітні, особи, яких суд визнав мар¬нотратниками, і подібні особи або громади, які залежать від куратора, хоча і не здатні обіцяти щось самі від себе, можуть приймати зроблену їм обіцянку.

§ 13. Злочинець, якого засудили до суворого чи важкого позбавлення волі, не може законно укласти договір з дня оголошеного йому вироку і поки триває його покарання.

§ 14. Якщо батьки або опікуни дозволили, щоб їхні підопічні вели власне господарство або присвятили себе певному знанню чи професії, то припускається, що вони також дозволили і пов’язані з цим договори.

§ 15. Хто з хитрощів оманливо стверджує, що він здатний укладати договори, і таким чином обманює іншого, той відповідає за всі наслідки, які виникають через ці дії.

§ 16. Хто змусив когось до обіцянки через незаконний страх або добився її через хитрощі, не має права її приймати. Тому що через недозволені дії можна покласти на себе зобов’язання, але не отримати права.

§ 17. Якщо одна сторона через неправдиві дані ввела в оману другу і ця помилка стосується основної речі, а саме предмета, на який у першу чергу спрямований і оголошений намір іншого, то жодний договір не виникає, і той, кого ввели в оману, ні до чого не зобов’язаний.

§ 18. Якщо ж помилка стосується не основної речі, а також не її суттєвої якості, але додаткових обставин, як наприклад розміру, кількості, ваги, більшої або меншої вартості речі, то договір залишається чинним, якщо дві сторони погодили основний предмет і не встановили додаткову обставину як особливий намір; тільки та сторона, яка ввела в оману, надає тому, кого введено в оману, співрозмірне відшкодування.

§ 19. Якщо незаконний страх, хитрощі або помилка походять від третьої особи, без участі та обізнаності того, хто прийняв обіцянку, то всі збиткові наслідки покладаються винятково на винуватця, а прийняття обіцянки чинне.

§ 20. Прийняття обіцянки чинне і тоді, коли обіцяльна сторона сама винна у своїй помилці; оскільки від неї залежало зробити обіцянку за певних обставин, то цілком природно, що вона сама несе відповідальність за наслідки свого незнання і своєї необережної поведінки.

§ 21. Так само, як особи, що не можуть укладати чинний договір, не повинні боятися збитків через свою обіцянку, так само вони не можуть очікувати вигоди з такого договору; якщо ж вони її отримали, то вони зобов’язані повернути її тому, хто через це постраждав.

§ 22. Договори можуть укладатися щодо всього, що перебуває в обігу і що дозволено передавати іншим. Те, що не може бути виконано, що неможливе або недозволене, не може бути предметом дійсного договору. Хто обманює іншого такими обіцянками, обмежує його через винну необізнаність або отримує вигоду з його збитків, залишається за це відповідальним.

§ 23. Ось які договори є недійсними:Коли щось обумовлюється для посередництва в шлюбному контракті.Коли за ведення процесу правник зі своєю стороною або:
1.Коли за лікування лікар з хворим обумовлюють наперед визначену суму винагороди.
2.Коли домовляються щодо вже розпочатого [судового] про-цесу або
3.Щодо спадщини третьої особи, яка ще живе.

§ 24. Хоча ніхто не має права укладати договір щодо дій та поведінки іншого, але якщо хтось пообіцяв заступництво перед третьою особою або взагалі стоїть за успіхом, то він повинен виконати своє зобов’язання відповідно до своєї обіцянки.

§ 25. Якщо одночасно дають обіцянку щодо можливих і неможливих речей, то можливі мають бути виконані, якщо сторони договору не встановили чіткої умови, що жоден пункт угоди не може бути відокремлений від інших.

§ 26. Чи договір сформований усно чи письмово, чи в суді, чи поза ним, з огляду на зобов’язання це не робить різниці.

§ 27. Якщо сторони чітко домовилися про письмовий договір, то він не вважається укладеним аж до підписання. Проте скріплення його печатками не є істотним і обов’язковим.

§ 28. В договорі, як і в розпорядженні останньої волі, можна встановити умови. Якщо договір складається з багатьох основних пунктів, то окреме виконання кожного пункту розглядається як певна умова, від якої залежить згода сторін щодо інших пунктів.

§ 29. Те, що стосовно умов є законним при розпорядженнях останньої волі, діє загалом і при договорах, за винятком, що неможливі чи недозволені умови, які не роблять заповіт нечинним, припиняють силу та дійсність договору. Сторони договору можуть відхилитися від таких невідповідностей; спадкоємці та леґатарії цього зробити не можуть.

§ ЗО. Якщо сторони чіткою умовою визначили мотив або кінцеву мету своєї згоди, то такі мотиви і кінцеві цілі розглядаються як можливі і неможливі умови. Крім того, такі висловлювання не мають жодного впливу на чинність договору.

§ 31. Якщо дві або більше осіб одночасно обіцяють комусь одне і те ж саме право на річ або приймають його від нього, то як вимога, так і заборгованість розділяються за принципами об’єднання власності.

§ 32. Отже, якщо йде мова про багатьох співборжників подільної речі, то жоден не платить більше за свою частку, а якщо подільна річ належить декільком спільним власникам, то кожен задовольняється частиною, яка належить йому.

§ 33. Якщо ж це стосується неподільних речей, то кредитор, якщо він єдиний, може вимагати їх від кожного співборжника. Проте якщо кредиторів є декілька і тільки один співборжник, то він не може передати річ тільки одному співкредиторові. Він мусить наполягати на домовленості всіх співкредиторів або забезпечити її ґарантування для інших від того, хто її вимагає.

§ 34. Якщо кілька осіб зобов’язуються неподільно однією цілою річчю за принципом «один за всіх, усі за одного», то кожна окрема особа відповідає за ціле. Тоді від кредитора залежить, вимагати це від одного чи від другого співборжника, а якщо той задовольняє його тільки частково, то вимагати решту від інших.

§ 35. Якщо ж, навпаки, один пообіцяв декільком особам одне і те саме ціле, а вони виражено володіють правом вимагати цю річ неподільно, то боржник повинен передати ціле тому з тих кредиторів, хто перший його про це попросить; якщо він не виконує це повністю, то інший кредитор може вимагати решту.

§ 36. Як тільки співборжник все сплатив кредиторові, той не може більше нічого вимагати з решти, і як тільки співкредитор отримав повне задоволення від боржника, інші вже не мають вимог до нього.

§ 37. Співборжник може погодити кредиторові обтяжливіші умови, не завдаючи збитків іншим. Також і кредитор може звільнити співборжника від його зобов’язань, не припиняючи таким чином зобов’язань решти.

§ 38. Наскільки співкредитор, який стягнув на свою користь цілу вимогу, відповідає перед іншими кредиторами і наскільки співборжник, який оплатив цілий борг зі свого майна, претендує на реґрес від інших, потрібно визначати з особливих договорів між співкредиторами і співборжниками. Якщо кредитори та боржники не узгодили між собою об’єднання, то вони не відповідають один перед одним.

§ 39. Договори потрібно виконувати в той час, у тому місці і таким чином, як про це домовилися сторони. За законом 24 години вважаються за день, ЗО днів за місяць, а 365 днів за рік.

§ 40. Якщо для виконання договору не визначено якийсь певний час, то його можна вимагати одразу, а саме без зайвого зволі¬кання. Якщо зобов’язана сторона залишила визначення часу виконання за собою, на свій власний розсуд, то потрібно або чекати її смерті і тоді покладатися на його спадкоємців, або, якщо йдеться тільки про особистий обов’язок, який не успадко¬вується, просити суд встановити справедливий час виконання.
§ 41. Якщо не домовлено, де мають виконувати договір, то нерухомі речі передають там, де вони перебувають, рухомі ж — там, де здійснено обіцянку. Ця різниця спостерігається також стосовно розміру, ваги, валюти тощо.

§ 42. Якщо зобов’язана сторона не виконала свій обов’язок у вказаному в договорі місці, то вона компенсує спричинені цим збитки.

§ 43. Якщо обіцянку можна виконати декількома способами, то зобов’язана сторона має вибір. Проте вона вже не зможе на свій розсуд відійти від зробленого вибору.

§ 44. Якщо на позначення укладеного договору або для Гарантії майбутнього виконання передається завдаток, то ні одна сторона під загрозою втратити цей завдаток, ні друга — під загрозою оплатити подвійний розмір не можуть звільнитися від зобов’язання. Виняток з цього правила може ґрунтуватися або в законі, або в окремій домовленості.

§ 45. Викладені в Першій частині § 18 і 19 загальні правила тлума-чення законів стосуються договорів загалом. Зокрема сумнівний договір повинен трактуватись так, щоб він не містив суперечностей, і якщо це можливо, був дійсний. Повністю незрозумілі договори не мають сили.

§ 46. Щодо односторонньо зобов’язувальних договорів у разі сумнівів припускають, що боржник швидше прагнув накласти легше, ніж важче зобов’язання. У випадку двосторонньо зобов’язувальних нечітке висловлювання тлумачиться на збиток тому, хто його використав. Це його вина, що він не висловився чіткіше.

§ 47. Як зобов’язання, які виникають з договорів, припиняються, ви-значається окремо в кожному договорі, а загалом в основному розділі про припинення зобов’язань.

§ 48. Всі права та обов’язки, які виникають з договорів, переходять до спадкоємців сторін договору, якщо вони не ґрунтуються винятково на особистих стосунках і можливостях або якщо спадкоємці не виключені самою угодою чи законом.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь