Про міну

Лучший реселлер-хостинг



П’ятий основний розділ
Про міну

§ 143. За договором міни речі обмінюються за речі, дії — за дії або речі — за дії, а дії — за речі.

§ 144. Двосторонньо зобов’язувальні договори, які так часто трапляються в житті, мають свої особливі назви залежно від їхньої різноманітності, що має двосторонньо надаватись, вчинятись або залишатись.

§ 145. Купівля та продаж, найм, оренда, прокат, відсоткова позика, кредитні, оброкові, товариські, алеаторні договори належать до угод обміну в широкому розумінні.

§ 146. У вузькому розумінні міною називається пообіцяти і передати одну річ в обмін на другу. Міна, отже, належить до титулів придбання. Фактична передача є потрібна не для встановлення, а тільки для виконання договору міни і для набуття власності.

§ 147. Які особи мають право укладати договори міни і які речі можуть бути предметом таких договорів, визначають загальні положення про договори. Ці положення слід також застосовувати для всіх інших випадків, які не передбачені дослівно в законі чи не виражені іншим способом.

§ 148. Гроші не є предметом договору міни у вузькому розумінні, проте золото і срібло як товар, а саме як види монет, можуть обмінюватися тільки на інші види монет, а саме золоті на срібні, менші на більші.

§ 149. Сторони договору міни відповідно до такого договору зобов’язані передати та прийняти відповідні речі, що виступали предметом договору міни, з усіма їхніми складниками та належностями у визначений час та у відповідному місці. Речі також має бути передано в такому самому стані, в якому вони перебували на час укладення договору міни, якщо не було іншої домовленості.

§ 150. Якщо речі не можна передати одночасно і виникають сумніви, яка сторона має передати перша або чи інша сторона також дотримається слова, то кожна сторона може депонувати предмет міни в суді, вимагати цього ж самого від іншої сторони і потім очікувати на передачу в судовій установі.

§ 151. Воля обміняти річ виключає волю подарувати щось з неї. Кожна сторона зі свого боку прагне, наскільки це можливо, вирівняти нерівність. Тож одна сторона не може використовувати помилку другої, як і зловживати її довірою.

§ 152. Проте один власник може отримати від речі, яку обмінює, більше користі, ніж другий, зрештою, він може встановити на неї високу, а з особливої прив’язаності також і найвищу ціну. Тому з навіть настільки завищеної ціни ще не слід робити висновок про обман або іншу корисливість.

§ 153. Сторони обміну зобов’язані надавати одна одній Гарантії: вони ручаються, що передану річ або надане право можна вживати та використовувати так, як це передбачає суть справи або укладена домовленість.

§ 154. Тобто хто обмінює чужу річ, видаючи її за свою, хто приписує своїй речі якості, яких вона не має, хто неправдиво запевняє, що річ, яку обмінюють, підходить для певного використання або що вона не має обтяжень і недоліків, той повинен відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки та оплатити неотрима- ну користь, коли така суперечність проявиться.

§ 155. Якщо недостачу, наприклад у розмірах, кількості або вазі, мож¬на доповнити, то таке доповнення є достатньою компенсацією. Якщо ж нестача така, що її не можна компенсувати і вона перешкоджає належному використанню обмінюваної речі, то постраждалий, крім відшкодування збитків, може вимагати повного припинення договору міни.

§ 156. Отже, коли, наприклад, замість справжньої прикраси передають несправжню або замість золотого посуду — позолочений, то міна недійсна; проте якщо замість 100 фунтів вовни передано тільки 90, замість 1000 відер вина — тільки 900, то можна позиватися до суду щодо виконання договору міни, але не його припинення.

§ 157. Якщо очевидно, що річ погана або недоліки впадають у вічі, то жодного Гарантування не існує: хіба що його було підтверджено взагалі щодо всіх недоліків.

§ 158. Той, хто за договором міни свідомо отримає чужу річ, має власне так само мало прав на Гарантію, як і той, хто від неї ясно відмовився.

§ 159. Якщо худобина захворіла або здохла протягом 24 годин з часу передачі, то припускається, що вона вже була хвора до передачі; таке саме припущення діє тоді, коли у свиней та овець протягом восьми днів виявляються личинки солітера, а в коней і в’ючних тварин протягом тридцяти днів — запал, норовливість, сказ або сап.

§ 160. Отримувач такої худобини зобов’язаний невідкладно повідомити тому, хто її надав, або поручителеві про виявлені недоліки, а за їхньої відсутності зробити заяву про це до місцевого суду або до фахівців і забезпечити огляд.

§ 161. Після спливу цього часу скаржника вже не заслуховують, хіба що він хоче довести, що річ, яку обмінювали, мала недоліки ще до укладення договору. Проте і відповідач має право доводити, що недолік, щодо якого скаржаться, трапився вже після здійсненої передачі.

§ 162. Якщо речі обмінюютьцілком, без зазначення числа, розміру і ваги і без домовленості про будь-яку їхню характеристику, чесно і без погроз, якщо нічого істотного не замовчують і не подають неправдиві відомості, то жодна зі сторін не відповідальна за виявлені недоліки.

§ 163. Якщо ж одна сторона не отримала навіть половини того, що вона віддала другій, зважаючи на вартість речей, то закон надає постраждалій стороні право вимагати або відшкодування несплаченої вартості, або розірвання договору і повернення в попереднє становище. Невідповідність вартості визначається після часу укладеної міни.

§ 164. Такий правовий привілей існує взагалі стосовно всіх договорів міни; проте, щоб такі скарги щодо половини не збільшувались, він обмежується тільки тими випадками, в яких втрата становить більш ніж 50 лотів срібла.

§ 165. На такий привілей не претендують також ті, хто замість своєї речі свідомо приймає іншу, яка варта менш ніж половину. Припускається, що він хотів укласти змішаний договір міни і дарування. Звідси може бути на законних засадах оскаржено тільки дарування.

§ 166. Якщо річ, яку вже обміняли, ще до її передачі випадково гине, то володілець сам несе збитки. Якщо він за це щось отримав, то він зобов’язаний це повернути, а якщо повернення неможливе, то відшкодувати це в інший спосіб.

§ 167. Якщо ж така річ загинула з вини володільця, то він сам не тільки повинен віддати іншій стороні те, що прийняв, а також відшкодувати їй завдані збитки і неотриману вигоду.

§ 168. Якщо річ, яку обміняли, випадково погіршилася, то володар не повинен відповідати за це. Хто обмінював речі оптом, несе ризик випадково втратити одну штуку, якщо інакше не буде втрачено всі штуки.

§ 169. До прийняття сторона обміну не має майнового права на річ, яку міняють. Отже, якщо власник спочатку пообіцяв річ комусь одному, а після цього передав її другому, то першому не належить нічого, окрім відшкодування завданих збитків та неотриманої вигоди.

§ 170. Незліченні дії обміну, які не мають жодної особливої назви і через які одна сторона зобов’язується щось надати, а друга щось зробити або дві сторони зобов’язуються щось зробити, регулюються загальними положеннями для двосторонніх договорів.

§ 171. Якщо одна сторона надала або виконала обумовлене, а друга не виконала своєї обіцянки обумовленим чином, то від волі першої сторони залежить, або вимагати розірвання договору і повного відшкодування, або згідно з приписами спонукати того, хто не дотримав слова, виконати обіцянку.

§ 172. Те, що хтось фактично надав для уможливлення недозволеної угоди, він вже не може вимагати повернути. Проте якщо щось було надано для того, щоб перешкодити недозволеній угоді, то повернення назад відбувається.

§ 173. До повного виконання договору сторони, що здійснюють обмін, можуть за обопільною згодою відступити від нього, після його виконання вони цього вже не можуть. Вони повинні укласти новий договір, який розглядається як друга справа.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь