Про набуття власності через передачу

Лучший реселлер-хостинг



Шостий основний розділ
Про набуття власності через передачу

§ 158. Речі, які вже мають власника, не можна отримати інакше, ніж опосередковано набути: коли власне їхній власник передає їх іншому, а той переймає їх у власність.

§ 159. Отже, щоб опосередковано набути всі титули певної речі, потрібне посилання на волю обох сторін; а спосіб набуття ґрунтується винятково на її законній передачі та прийнятті.

§ 160. Двостороння воля лежить в основі також у тих випадках, в яких власність передається від однієї особи до другої законом, заповітом або рішенням суду.

§161. Воля таким чином виражається інколи виразно словами, інколи мовчки через дії, а інколи за законом.

§ 162. Суд не може нікого наділити новими правами: він може застосувати права, що належать кожному, та визначати оспорювані.

§ 163. Божевільні, неповнолітні, оголошені судом марнотратники і всі, кому природно або законом заборонено розпоряджатися своїми справами, не можуть реалізовувати право відчужувати їхні речі: їхню волю у всіх видах відчуження замінюють їхні представники, а у важливих випадках — суд.

§ 164. Рухомі речі можна відчужувати двома способами, а саме через фізичну передачу з рук в руки, або без неї, через декларацію відчужувача, що він утримує річ від імені набувача: через таку декларацію набувач отримує у власність річ, яка залишається на збереженні у колишнього власника.

§ 165. Надіслані речі вважаються переданими тоді, коли їх отримує набувач: якщо тільки він сам не визначав або не погоджував спосіб пересилання.

§ 166. Якщо власник відчужив ту ж саму рухому річ на користь двох різних осіб, одній з них без передачі, то вона залишається справжньому володільцеві; якщо річ не передавали жодному з двох, то перший набувач має на неї першочергове право. У всіх випадках власник залишається відповідальним стосовно того, перед ким він не зміг дотримати свого слова.

§ 167. Разом з власністю на річ надуваються і всі супутні їй права. Права, які обмежуються особою відчужувана, він не може передати. Взагалі ніхто не може відступити іншому більше прав, ніж він сам має.
§ 168. У визначених у § 92 випадках, коли власність на рухомі речі переходить до добросовісного володільця через осіб, які самі не є власниками, таке право витікає не від неуповноважено- го володільця, а в силу закону і задля забезпечення торгового життя.

§ 169. Якщо передача власності відбувається на одній правовій основі , а її прийняття — на другій, то це не перешкоджає відчу¬женню і набуттю: тільки кожна правова основа повинна бути достатньою для такої мети і відповідати обопільній волі.

§ 170. Якщо власник речі вирішив передати її комусь безоплатно, але набувач мав намір отримати її оплатно, то річ переходить до іншого, якщо не постає жодних інших перешкод, тому що обидві сторони мають одностайне бажання: один — передати річ, другий — її отримати.

§171. Якщо ж набувач вирішив зберегти річ у власності, а той, хто її передав, хотів передати її тільки для користування або якщо власник надіслав річ як подарунок, а отримувач сприйняв її як надану тільки на зберігання, то через недостатній титул, який би діяв для обох сторін, жодних змін власності не відбувається.

§ 172. Нерухомі речі не можна отримати у власність тільки через волю власника або через прийом-передачу: такі угоди з набуття власності, крім того, слід заносити у визначені для цього громадські книги або реєстри.

§ 173. Стосовно селянських угідь достатньо, коли відчужувач та на-бувач, або навіть тільки один відчужувач, з’являється перед керівництвом округу й ініціює занесення цієї справи в офіційні поземельні книги або туди, де вони не введені в службовий реєстр; якщо відчужувач не з’являється особисто і у всіх ви-падках, які стосуються міського чи дворянського добра, щодо угоди про набуття власності складають письмове свідоцтво, і угоду укладають як відповідні сторони, так і підтверджують два надійні чоловіки як свідки.

§ 174. У такому свідоцтві повинні бути чітко зазначені особи, які передають і переймають власність, отримана річ і її межі, підстави набуття права [титулу] і нарешті місце і час укладеної угоди.

§ 175. Якщо про судове занесення в реєстр правильно укладеного свідоцтва клопочуть тільки письмово, то його приймають невідкладно, а повідомлення про це доставляють відсутньому передавачеві в руки, щоб він у разі потреби міг оспорювати це занесення в реєстр і для цього міг вимагати занесення в реєстр своєї незгоди і викликати того, хто спричинив цю реєстрацію, для надання пояснень.

§ 176. На оспорювання певного занесення в реєстр передавачеві на-дається термін у ЗО днів, якщо він сам також проживає у цій же місцевості; якщо він просто перебуває у цій місцевості, то 45 днів; якщо він за межами провінції, але в цій державі, 60 днів; і якщо він перебуває в чужій країні, 90 днів; протягом цього строку, який не допускає жодного подовження, набувач, згідно з реєстром, не може на шкоду передавачеві ні відчужувати річ, ні обтяжувати її заставою.

§ 177. Крім цього, кожен, хто вважає, що має право оспорювати чин-ність такого занесення в реєстр, може виступати скаржником протягом трьох років з дня реєстрації і вимагати її скасування: в цьому випадку відбувається таке ж провадження, як і в інших випадках стосовно прав на скаргу. Згідно з вказаними тут приписами слід поводитися так само у всіх випадках внесення в реєстр речових прав.

§ 178. Якщо власник передав певну нерухому річ двом різним особам, то вона належить тому, хто раніше вніс її до реєстру.

§179. Так само цих приписів слід певного мірою дотримуватись, коли власність на нерухомі речі має бути визначена судовим рішенням, що набрало сили, інструментом щодо поділу або судовою передачею спадщини. Взагалі приватну власність на землю не може набувати хтось інакше, ніж шляхом внесення запису в поземельні книги чи реєстр, а також передавати від одного, хто не зазначений у таких реєстрах як власник, до другого.

§ 180. Щоб отримати власність на майно, що є предметом заповіту, недостатньо занести розпорядження останньої волі в офіційні реєстри: хто має вимогу такого плану, повинен поклопотатися в офіційних органах ще про особливу реєстрацію заповіту.

§181. Разом з власністю на нерухомі речі переходять також зазначені в громадських книгах обтяження на це майно. Хто не перевірив ці реєстри, сам страждає від своєї недбалості. Інші вимоги і претензії, які хтось має до колишнього власника, не переходять до нового покупця.

§ 182. Як тільки свідоцтво про право власності занесено в дворянські, міські чи земельні книги, новий власник вступає у законне володіння, проте його право власності ще можна буде оскаржити протягом трьох років, але не пізніше.

§ 183. Інакше відбувається зі свідоцтвами, зареєстрованими тільки в судових реєстрах. Оскільки часто відсутній порядок і зручність ознайомлення з ними та їх використання, то такі свідоцтва і власники землі, що на них посилаються, отримують законну силу і Гарантії лише в межах строків давності, що окремо встановлюються в кожній місцевості.

§ 184. Власність загалом можна втратити з волі власника, за законом і за рішенням судді. Проте володіння земельними ділянками, яке зареєстровано у дворянських, міських та земельних книгах реєстру, скасовується тільки вилученням з цих книг.

§ 185. Такого вилучення не застосовують до свідоцтв, які вносять тільки суди. В таких випадках той, хто отримав у володіння земельну ділянку і хоче її зберегти як Гарантовану власність, повинен запросити всіх, хто може на неї претендувати, до суду і повторити таке запрошення трьома офіційними указами з різницею у тридцять днів.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь