Про обмеження і скасування останньої волі

Лучший реселлер-хостинг



Чотирнадцятий основний розділ
Про обмеження і скасування останньої волі

§ 483. Заповідач може призначити когось спадкоємцем під певною умовою, на певний час або з певною метою. Також заповідач може, якщо цьому не суперечить жодний договір, змінити або скасувати свій заповіт або кодицил.

§ 484. Умова може бути відкладальна, коли право на спадкування виникає лише після виконання умови. Також умова може бути скасувальна, якщо з настанням цієї умови право на спадкування втрачається.

§ 485. Неможливі або заборонені умови не розглядають як умови. Вони не можуть ні відкладати, ні скасовувати право на спадкування.

§ 486. Якщо умови можливі і дозволені, то вони можуть бути важкі, дивні чи марні, вони можуть залежати від випадку або від волі спадкоємця чи леґатарія. Право на спадок отримується тільки шляхом їх точного виконання.

§ 487. Якщо прописана в заповіті умова здійснилася ще за життя заповідача, то її тим паче треба виконувати і після його смерті. Якщо це виконання вже неможливо повторити, то умову за¬раховують до неможливих.

§ 488. Забороненою є умова, відповідно до якої спадкоємець або леґатарій, для яких нема жодних перешкод для вступу в шлюб, не мають права на одруження навіть після досягнення повноліття. Проте їм можна встановити умову, щоб вони не одружувались з певною особою, як і встановити для вдови з дітьми, щоб вона залишалася у статусі вдови.

§ 489. Умова збереження статусу вдови включає умову доброчесного способу життя. Доведений в суді непорядний спосіб життя позбавляє вдову приписаних їй через такий статус прав.

§ 490. Якщо спадкоємець або леґатарій помирає ще до виконання відкладальної умови, то право на спадок переходить до їхніх наступників на стільки часу, поки умову може бути виконано навіть після їхньої смерті.

§ 491. Через неґативні умови, а саме через такі, які ґрунтуються на ненастанні певної події, право на спадок не відстрочується. Якщо ж така подія настане, то право на спадщину припиняється. Звідси по праву можна вимагати від спадкоємця чи ле- ґатарія ґарантії речі, отриманої за неґативної умови.

§ 492. Якщо невідомо, чи і коли настане момент часу, стосовно якого заповідач обмежив право на спадок, наприклад день весілля леґатарія, то таке обмеження розглядається, як будь-яка інша умова.

§ 493. Якщо певний час так чи інакше має настати, наприклад через три роки, то право на спадок, як і будь-які безумовні спадкові права, передається наступникові, і лише передання спадкового майна відкладається на визначений строк.

§ 494. Якщо очевидно, що визначений у розпорядженні останньої волі час ніколи не настане, наприклад тридцяте лютого, то визначен¬ня цього часу розглядається як встановлення неможливої умови.

§ 495. Право на прийняття спадщини, що виникає на підставі розпо-рядження про останню волю, відкладається до того часу, доки в майбутньому не буде виконано умову або наступить визначений строк, а до тих пір існує спадкування за законом, якщо інше не передбачив заповідач.

§ 496. Якщо заповідач пояснив, що передачею комусь частини спадку чи спадкової речі він прагнув досягнути певної мети; то через таке доручення передача відповідної речі може відсуватися обернено пропорційно до того, як досягнення мети приско-рюється через цю передачу.

§ 497. Якщо мета полягає у вигоді третьої особи, некомерційної установи або дії во ім’я пам’яті заповідача, то судова установа повинна стежити за досягненням мети і відповідно до обставин дбати про відповідні ґарантії.

§ 498. Якщо вказана мета спрямована тільки на вигоду спадкоємця або леґатарія, то ґарантування не існує. Якщо мети самої по собі або через певні обставини неможливо досягти, то доручення на це розглядається так, ніби його ніколи не було.

§ 499. Якщо заповідач через своє доручення змушує свого спадкоємця почуватися незручно, або виконати неможливу чи заборонену дію, або ж, якщо він не виконає це доручення, надати леґат третій стороні, то не діє ні доручення, ні леґат.

§ 500. Поки заповідач живе, невідомо, чи заповіт, який він уклав, або кодицил є його останньою волею. Пізніше чинне розпорядження останньої волі скасовує попереднє, якщо вони не узгоджені між собою.

§ 501. Якщо комусь в одному або декількох кодицилах заповіли різні спадкові частини, то ці кодицили існують паралельно з заповітом. У разі суперечності пізніша воля скасовує попередню також і в кодицилах.

§ 502. Якщо неможливо вирішити, яка воля пізніша, то, наскільки це можливо, обидві діють з дотриманням основ права спільної власності.

§ 503. Зроблене в заповіті або кодицилі застереження, що розпорядження про останню волю, складене пізніше або не містить якоїсь певної вимоги, недійсне, не позбавляє заповідача можливості змінити свою останню волю. Однак якщо заповідач у своєму розпорядженні про останню волю, складеному пізніше, не скасує конкретно й однозначно це застереження, то дійсною визнається не пізніша, а його попередня воля.

§ 504. Якщо заповідач хоче скасувати старе розпорядження, не встановивши нового, то він або повинен знищити сам документ, або належним чином відкликати свою волю. Якщо з декількох документів зі схожим формулюванням знищено тільки деякі, то звідси ще не можна зробити висновок про зміну останньої волі.

§ 505. Зміна волі стає очевидною з документа про її відкликання, який заповідач написав власноруч і підписав. Усне відкликання вимагає так багато і таких свідків, скільки і які потрібні для чинності дозволеного усного заповіту. Присяги виконання тут не відбувається.

§ 506. Хто розрізає або перекреслює підпис у своєму заповіті або стирає весь зміст, той його знищує. Якщо тільки частину змісту стерто, то решта чинна.

§ 507. Через те, що документ втратили, випадково закреслили або пошкодили інакше, остання воля не втрачає своєї дії, якщо такий випадок та зміст документа доведені так само, як має бути доводене усне відкликання заповіту.

§ 508. Хто за законом позбавлений спадкового права, хто вважає ос-танню волю заповідача протиправною, хто відхиляє опікунство, покладене на нього заповітом, хто, зрештою, приховує цінну річ зі спадку, той втрачає право на спадок навіть без виразного відкликання.

§ 509. Леґат вважається відкликаним, якщо заповідач стягнув відмовлене право вимоги, якщо він добровільно відчужив записану комусь річ або перетворив її на іншу так, що річ втратила свій попередній вигляд і назву.

§ 510. Проте якщо боржник задовольнив вимогу за власної ініціативи, якщо відчуження леґату не можна було уникнути, якщо річ була перетворена без попереднього погодження із заповідачем, якщо, зрештою, оскаржується не остання воля, а достовірність або зміст розпорядження останньої волі, то леґат дійсний.

§ 511. Якщо після укладання заповіту в бездітного заповідача народжується шлюбна дитина, онук або правнук, то заповіт втрачає силу. Проте якщо дитина помирає раніше від заповідача, то заповіт знову набуває сили.

§ 512. Якщо ні спадкоємець, ні підпризначений спадкоємець не можуть або не хочуть приймати спадок, то розпорядження останньої волі припиняє дію, а право спадку належить спадкоємцям за законом. Проте вони зобов’язані дотримуватися інших розпоряджень заповідача. Якщо і вони відмовляються від спадку, то відповідно спадкоємцями вважаються леґатарії.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь