Про опіку та піклування

Лучший реселлер-хостинг



П’ятий основний розділ
Про опіку та піклування

§ 164. Кожному жителеві держави, який позбавлений нагляду і турботи батька і який ще неповнолітній чи з якоїсь іншої причини нездатний вирішувати свої справи, за законом ґарантовано особливий захист та допомогу через опікуна або піклувальника.

§ 165. Опікун невідкладно дбає про особу і про права неповнолітнього; піклувальник або управитель справами використовується лише загалом у разі виконання певних справ і питань.

§ 166. Той суд, під юрисдикцією якого перебуває неповнолітній, внаслідок своїх обов’язків призначає опікуна. Це призначення має відбуватися невідкладно, і немає різниці, чи неповнолітній є дитиною, народженою в шлюбі чи поза ним.

§ 167. Якщо трапляється випадок, за якого призначення опікуна потрібне, то родичі неповнолітнього та інші особи, які мають до нього стосунок, під загрозою відповідальності зобов’язані одразу повідомити про цей випадок належний суд; мають бути уважні до таких випадків і залежно від обставин повідоми¬ти про них політичні очільники, світські й духовні настоятелі громад.

§ 168. Опікунами може бути названо тільки тих осіб, які володіють потрібними для цих обов’язків рисами. Той, хто через недостачу років, фізичні або психічні вади чи з інших причин не може управляти своїми власними справами, або той, кого визнали винним у злочині, не може брати обов’язків опікуна.

§ 169. Особи жіночої статі, духівництво, що належить до певного ордену, і жителі інших країн, як правило, неспроможні до опікунства. Ті особи, котрих батько прямо позбавив можливості стати опікуном, також залишаються виключені з кандидатів у можливі опікуни.
§170. Опікунство не може передаватися також особам, які сповідують різну з неповнолітнім релігію, які ворогували з його батьками або з ним і які вже втягнуті в процес з неповнолітнім чи моужуть бути втягнуті через ще не сплачену вимогу.

§ 171. Члени суду щодо опікунства, а також особи, які або зовсім не проживають в провінції, де проживає неповнолітній, або мають потребу відлучатися на довше, ніж на рік, як правило, не можуть ставати опікунами.

§ 172. Духівництво, військовиків та службовців на громадських посадах не можна призначати опікунами всупереч їхній волі.

§ 173. Громадянинові, якому виповнилося сімдесят років; тому, хто має на утриманні п’ятеро дітей або онуків; тому, хто обтяжений важливим і важким опікунством або трьома дещо легшими, навіть всупереч його волі не дозволяється брати нове опікунство. Якщо ж така особа сама відмовилася від такої законної пільги, то вона вже більше не може нею скористатися.

§ 174. Якщо жодна з наведених у § 168,169,170 і 171 нездатностей не перешкоджає, то опікунство переходить в першу чергу до тієї особи, яку батько визначив у своїй останній волі чи в інший чіткий спосіб.

§ 175. Якщо матір або інша особа призначила частину спадку непо-внолітньому і водночас призначила опікуна, то його приймають тільки як піклувальника за залишеним майном.

§ 176. Якщо батько назвав свого або неспроможного опікуна, то опі-кунство передається родичеві неповнолітнього, а найперше дідові через лінію батька, тоді матері, бабі через лінію батька, нарешті іншому найближчому найстаршому кровному родичеві чоловічої статі.

§ 177. Якщо опіку не можуть призначити за описаною процедурою, то від розважності суду залежить, кому він з урахуванням стану, вмінь, забезпеченості та місця проживання надасть перевагу в призначенні опікуном.

§ 178. Як тільки призначено опікуна, суд зобов’язує його належним чином вступити в опікунство протягом чотирнадцяти днів. Цей термін може бути подовжено з важливих причин.

§ 179. Якщо обставини вимагають призначити опікуном когось, хто не підлягає юрисдикції відповідного суду, то це може відбутися тільки шляхом направлення відповідного клопотання в суд за його юрисдикцією. Якщо ж така особа вже ставала опікуном, то, зважаючи на всі обставини, пов’язані з таким обов’язком, ця особа залишається підпорядкованою органові опікунства.

§ 180. Якщо той, кого суд призначив опікуном, вважає, що він не підходить до цього обов’язку чи що закон звільняє його від цього, то він зобов’язаний протягом чотирнадцяти днів звернутися у свій компетентний суд, який, надавши свою власну експертизу обґрунтуванню такого рішення, пересилає його суду щодо опікунства для ухвалення рішення.

§ 181. Хто приховав свою непридатність до опікунства, як і суддя, який свідомо призначив непридатного опікуна, відповідають перед неповнолітнім за спричинену шкоду й упущену вигоду.

§ 182. Під таку відповідальність підпадає також той, хто без обґрун-тованої причини ухиляється від взяття опікунства; і на додаток його слід примусити до цього через співмірний грошовий штраф або навіть через арешт.

§ 183. Опікунство можна отримати тільки за дорученням належного суду; хто ж присвоїть собі опікунство, зобов’язаний відшкодувати всі завдані цим неповнолітньому збитки.

§184. Кожен опікун, за винятком діда, матері або баби, перед взяттям опікунства має, скріпивши це рукостисканням, заприсягтися, що він вчитиме особу, якою він опікується, порядності, побожності та доброчесності, що відповідно до своїх можливостей він виховуватиме її гідним громадянином, репрезентувати її в суді та поза ним, надійно та старанно управляти її майном і у всьому поводитися відповідно до приписів закону.

185. Судова установа повинна видати визначеному таким чином опікунові офіційне посвідчення, щоб він був акредитований у виконанні свого обов’язку і в потрібних випадках міг довести своє право. Якщо дід, мати або баба переймає опікунство, то їм має бути надано схожий документ, і їх стосується все те, що і звичайних опікунів.
§ 186. Кожен суд щодо опікунства зобов’язаний вести так звану опікунську або сирітську книгу: до цієї книги слід вносити імена, прізвища, вік неповнолітніх і все важливе, що трапилось при передачі, існуванні та завершенні опікунства.

§ 187. На всю документацію має бути вказано таким чином, щоб як суд сам, так і пізніше повнолітня сирота без будьяких труднощів і в аутентичній формі могли проглянути все, що потрібне або корисне для них.

§ 188. Оскільки названий батьком опікун повинен дбати не тільки про особу, а й про її майно, так само припускається, що тому, кому батько довірив піклуватися про майно, довірив би одночасно і нагляд за особою; але якщо батько визначив опікуна не для всіх дітей або піклувальника не на все майно, то це повноваження суду призначити опікуна для інших дітей та піклувальника на решту майна.

§ 189. Якщо названо декілька опікунів, то майном підопічного вони можуть управляти спільно або частково; проте суд повинен забезпечити, що лише один опікун дбає про особу, якою опікується та здійснює головне керівництво справами.

§ 190. Якщо опікунами призначено матерів чи бабусь, то, окрім них, має бути призначено співопікуна: при його виборі в першу чергу звертають увагу на проголошену волю батька, лише потім на пропозицію опікунки і насамкінець на родинні зв’язки особи, якою опікуються.

§191. Обов’язком співопікуна є сприяння також зі свого боку всьому найкращому для особи, якою він опікується; він повинен про це заприсягтися і для цього допомагати опікунці порадою, особли¬во на її прохання. Якщо він помітить суттєвий недогляд, то він має намагатися допомогти сам, а в крайньому разі повідомити про це суд як верховного опікуна.

§ 192. Іншим важливим обов’язком співопікуна є те, що він у різних справах, для чинності яких потрібне схвалення суду щодо опіки, підписує спільно з опікункою потрібне клопотання, а також на вимогу суду висловлює свою думку щодо такої справи.

§ 193. Співопікун, який виконав ці обов’язки, залишається звільненим від дальшої відповідальності; якщо ж співопікуна водночас уповноважили на управління довіреним майном підопічного, то цим управлінням він переймає обов’язки піклувальника, і суд повинен видати йому щодо цього посвідку.

§ 194. Опікун має всі обов’язки батька, але не всі його права: зважаючи на виховання підопічного, він повинен зробити все можливе, що б зробив з цього погляду справжній батько; тільки він не може з власної волі перевезти підопічного в іншу провінцію, а також не може чинити будь-яких інших важливих змін щодо нього: в таких випадках він повинен звернутися до суду щодо опікунства по дозвіл та правила поведінки.

§ 195. Підопічний зобов’язаний виражати своєму опікунові повагу й покірність; але має право поскаржитися своїм найближчим родичам або судовій установі, якщо опікун будь-яким чином зловживає своєю владою; до цих же установ звертається також і опікун зі своїми скаргами на підопічного.

§ 196. Сироту доручають передусім матері, навіть якщо вона не стала опікуном або знову вийшла заміж, якщо тільки добробут дитини не потребує іншого рішення.

§ 197. Витрати на утримання встановлює суд щодо опікунства, при такому встановленні враховують думку опікуна, розпорядження батька, майно, стан та інші обставини неповнолітнього.

§ 198. Якщо надходжень не вистачає для покриття витрат, то можна задіяти основне майно або капітал; опіка, власне, має бути спря-мована на те, щоб неповнолітній через неї отримував достатнє забезпечення.

§ 199. Для того, щоб забезпечити сиріт, які повністю залишилися без засобів до існування, найближчі родичі, які мають такі засоби, повинні зробити свої внески; якщо таких родичів немає, то опікун має справедливі вимоги до громадських благодійних фондів та установ для бідних, аж поки підопічний сам не зможе прогодувати себе завдяки власній роботі і діяльності.

§ 200. В той самий час, коли суд щодо опікунства дбає про виховання сироти, вона повинна вивчити свій майновий стан і спробувати забезпечити його збереження через заборону, інвентаризацію та оцінку.

§201. Відповідно до обставин шляхом судової заборони рухоме майно може бути передано на зберігання. Інвентаризація полягає в тому, що складається точний перелік всього майна, яке дісталося сироті; щодо інвентаризації до уваги не беруть ні звільнення, ні заборону батька чи іншого спадкодавця.

§ 202. Опис майна і його оцінку слід провести невідкладно, за потреби ще до призначення опікуна. Інвентаризація зберігається у спадкових актах, а опікунові повідомляють автентичну копію опису; якщо оцінку не можна провести одразу або без значних витрат, то щодо нерухомого майна її можна не тільки відкласти, але й, якщо його вартість відома з інших надійних джерел, зовсім скасувати.

§ 203. Якщо нерухоме майно підопічного перебуває в іншій провінції або навіть в іншій державі, то установа щодо опіки повинна звернутися до компетентного суду іншої провінції чи держави щодо проведення інвентаризації і оцінки та повідомлення про це, але передати цьому суду право призначити піклувальника або управителя цим майном.

§ 204. Якщо майно підопічного зберігається в тій самій провінції, але належить до юрисдикції іншого суду, то всі відповідні права належать цьому суду, серед них і інвентаризація; лише він зобов’язаний на вимогу установи щодо опіки не лише надати опис майна, а й передати опікунові вільне управління майном, не провадячи судочинства над його опікунськими діями.

§ 205. Те рухоме майно, яке невід’ємно пов’язане з нерухомим та зберігається там, треба розглядати як частину цього майна; все інше майно, навіть боргові розписки та інший належно зареєстрований капітал, зв’язане з особою неповнолітнього і належить до компетенції судочинства щодо опіки.

§ 206. Як тільки опікун або піклувальник перейняв майно підопічного, він зобов’язується управляти ним з уважністю добросовісного та старанного господаря і відповідати за всі збитки, завдані з його вини.

§ 207. Ювелірні вироби та інші коштовності, всі важливі документи разом з борговими розписками передаються на судове зберігання; щодо перших опікун отримує відповідний опис переданого, щодо других — потрібні йому для використання дублікати.

§ 208. Стосовно готівки, то в руках опікуна чи піклувальника залишається лише сума, яка потрібна для належного управління довіреним господарством підопічного; решту слід використати на погашення можливо наявних боргів, і якщо ці кошти неможливо використати інакше з вигодою, то їх слід внести під відсоток.

§ 209. Інше рухоме майно, яке не може служити ні для власного використання особи, якою опікуються, ні для використання для отримання вигоди іншим чином, загалом слід передати на публічний продаж: можна на власний розсуд передавати домашні приладдя матері та співспадкоємцям за оцінною ціною, яку визначив суд. Те, що не знайшло власника при відчуженні на публічному аукціоні, опікун за погодженням з судом щодо опіки може також продати за оцінною вартістю.

§210. Нерухоме майно неповнолітнього, як правило, не можна відчужувати; таке відчуження може відбутися лише за крайньої потреби чи явної вигоди, втім не інакше, ніж з погодження суду щодо опіки.

§211. Взагалі у всіх справах, які виходять за межі звичайного ведення господарства і які дуже важливі, опікун не може вживати будь-яких заходів без схвалення суду; отже, він не може самочинно безумовно приймати спадок, переймати нерухоме чи коштовне рухоме майно, скасовувати чи передавати право на забезпечену вимогу, укладати мирову угоду в суттєвій судовій справі, розпочинати, продовжувати чи припиняти виробництво, торгівлю або комерційну діяльність.

§ 212. Оскільки опікун не може самостійно вимагати повернення капіталу свого опікуваного або, якщо його вже виплачено, приймати його, то кожен, кому оголошено повернення капіталу, повинен для власної безпеки запитати судовий наказ з цього приводу, а якщо він його сплачує, то не вдовольнятися лише розпискою опікуна; також він має право здійснювати оплату безпосередньо суду.

§213. Якщо трапляється випадок, що слід оплатити непогашений борг, то опікун повинен зробити попередню заяву в суд, щоб той підібрав відповідну установу для його вигідного застосування.

§214. Боргові вимоги, які недостатньо покриті і забезпечені, опікун по-винен забезпечити якомога краще або стягнути борг, коли настане час виплати: якщо ж стосовно цих вимог існує небезпека, то для забезпечення цих вимог опікун повинен невідкладно скористатися правовими засобами, які прописано в судовому порядку.

§215. Поки опікун чітко дотримується встановлених законом заходів щодо збереження майна підопічного й у визначений час належно звітує щодо довіреного йому майна, то він може бути звільнений від усіх порук та застав.

§ 216. Як правило, кожен опікун і кожен піклувальник зобов’язаний вести належний облік та звітувати щодо довіреного йому управління: хоча спадкодавець може звільнити опікуна від звітування
щодо переданого в спадщину, це також може і суд щодо опіки, якщо надходження лише незначно перевищують видатки на утримання і виховання опікуваного; проте про прийняте головне майно і капітал опікун повинен надавати документальне підтвердження в усіх випадках, а також надавати звіт про стан свого опікуваного.

§ 217. Рахунки разом з усіма потрібними квитанціями слід передавати суду щодо опіки щороку або найпізніше протягом двох місяців після закінчення року: в цих рахунках мають бути точно визначені надходження, видатки, залишок або нестача капіталу. Якщо в рамках керування довіреним майном ідеться про торгівлю, то суд вдовольняється наданими засвідченими зведеннями рахунків, або так званим балансом, і тримає їх у таємниці.

§218. Якщо майно опікуваного розкидане по різних провінціях і управління ним довірено одному лише опікунові, то він повинен вести окремий рахунок для кожної провінції і подавати його тамтешній установі; йому тільки дозволено на користь свого опікуваного використовувати надлишок, отриманий з управління майном в одній провінції, в другій провінції.

§ 219. Суд щодо опіки зобов’язаний перевірити рахунки опікуна відповідно до приписів, що існують в кожній провінції, з допомогою експертів, надати їх для коригування, одразу сформулювати рішення про це і повідомити опікунові його результат.

§ 220. Якщо після схвалення рахунків опікун вважатиме себе пригніченим через відшкодування, яке він заніс, чи через вимогу, яку він не задовольнив, то він має право подавати скаргу в суд вищої інстанції.

§221. Опікун не може зазнавати збитків через виконання свого обов’язку; він має право вимагати все, що він за законом та в інтересах свого підопічного авансував або витрачав зі свого іншим способом.

§ 222. Якщо в рахунках про щось забули або закрався якийсь інший промах, то це не може завдавати шкоди ні опікунові, ні опікуваному.

§ 223. Неповнолітній не може виступати перед судом ні як скаржник, ні як відповідач; у таких випадках згідно зі своєю присягою його повинен репрезентувати або опікун, або його захисник.

§ 224. Хоча підопічний і має право в межах діянь, на які не потріб¬на згода суду, придбавати дещо для себе без допомоги опікуна, проте самостійно без вираженого дозволу опікуна він не може ні відчужувати щось своє, ні накладати на себе зобов’язання.

§ 225.Також якщо підопічний без схвалення свого опікуна вступив у трудові обов’язки, присвятив себе якійсь торгівлі або ремеслу або поступив на службу, то опікун не може без поважних причин відкликати його раніше законного строку: тим, що він здобуває цим чи іншим способом своїм старанням, він може вільно розпоряждатися, як-от тими речами, які було передано в його використання, а також відповідно брати на себе зобов’язання.

§226. Опікуваному, який досяг двадцятирічного віку, суд, що здійснює нагляд за опікою, якщо буде позитивне рішення, може переда¬ти у вільне управління чистий залишок з його доходів. Також опікуваний має право цією довіреною в його управління сумою вступати в незалежні зв’язки.

§ 227. Протизаконні дії, хитрощі і обман не можуть бути оправдані для неповнолітнього в жодному разі; він залишається відпові-дальним своєю особою і майном за все, у чому винен.

§ 228. Опікунство закінчується повністю зі смертю або через досягнення повноліття опікуваного. Якщо ж помирає опікун або якщо його звільняють, то за приписами закону має бути призначено іншого.

§ 229. За законом повноліття досягають з початком двадцять п’ятого року; але від суду щодо опіки залежить після отриманої думки опікуна та в будь-якому разі найближчого родича, чи дозволити поблажливість щодо віку навіть двадцятилітньому підопічному та визнати його повнолітнім.

§ 230.3 незмінною обережністю суд щодо опіки може відкласти час досягнення повноліття опікуваного на довший і невизначений час, якщо він божевільний або несповна розуму, або за рішенням суду визнаний марнотратником.

§231. Звільнення опікуна суд приписує в одних випадках самостійно згідно з обов’язками суду, в других, якщо про це буде клопотання.

§ 232. Згідно з обов’язками суду опікуна звільняють, якщо його ви-знано нездатним або якщо стосовно нього виявляються такі відомості, які згідно із законом виключили б його з опікунства.

§ 233. Якщо спадкодавець призначив опікуна лише на деякий час або виключав його як опікуна в певному випадку, то його слід звільнити, як тільки цей час минув або стався такий випадок.

§ 234. Матір позбавляють опікунства, як тільки вона знову виходить заміж, за винятком випадку, що вона або її новий чоловік забезпечать все ще недостатнє збереження майна підопічного.

§ 235. Якщо родичі неповнолітнього вважають, що опікун управляє не-належним чином, то вони зобов’язані заявити про це в суді. Суд повинен вивчити обвинувачення, покарати винного та зобов’язати його компенсувати збитки, які виникли внаслідок його недбалості.

§ 236. Якщо опікун, незважаючи на покарання, не позбувся своєї недбалості або якщо стосовно нього виникає обґрунтована підозра про його користолюбство і обман, то його слід усунути від виконання його обов’язків відповідним рішенням і належно покарати.

§ 237. Опікун може вимагати звільнення від обов’язку, якщо під час його опікунства виникли такі причини, які за законом виключають або звільняють його від взяття опікунства.

§ 238. Опікун, якому передали опікунство, оскільки помилково вважали його найближчим родичем неповнолітнього, має право пропонувати на своє місце іншого, пізніше виявленого, ближчого та придатного родича; втім цей ближчий родич не має права вимагати, щоб менш близький родич поступився на його користь вже взятим опікунством.

§ 239. Проте на опікунство над неповнолітнім можуть претендувати його матір або брат, які на час встановлення опікунства самі ще були неповнолітні, а тепер досягли повноліття; таку претензію може подавати також і інший родич, якщо суд призначив опікуном чужого.

§ 240. Якщо це не становить загрози для майна підопічного, то чоловік може переймати опікунство над своєю неповнолітньою дружиною, а прийомний батько над прийомною дитиною; проте це можливе, якщо укладена угода не передбачає іншого.

§ 241. Добросовісний опікун може скласти повноваження опікуна, як правило, лише в кінці опікунського року, після того, як його наступник перейняв керування майном підопічного; проте якщо опікун видається недобросовісним, то суд невідкладно повинен вжити потрібних заходів для безпеки майна підопічного.

§ 242. На завершення опікунства обов’язком опікуна, або якщо він вже неживий, то обов’язком його спадкоємців, є передати все майно підопічного під розписку про отримання самому підопічному, якщо він став повнолітнім, або його спадкоємцям, якщо так склалися обставини, але якщо опікуваний ще не досяг повноліття, то новому опікунові, і засвідчити про це в суді: опис прийнятого майна і щорічні фінансові звіти служать керівництвом до такої передачі.

§ 243. Щонайпізніше протягом двох місяців після завершення опікун-ства опікун зобов’язаний передати суду остаточний розрахунко-вий звіт: від цього суду, якщо дотримано точності, він отримує загальну квитанцію, вивільнення застави і так зване припинення належного та добросовісного виконання своїх обов’язків.

§ 244. Допоки залишається дискусійним чи без відповіді хоч один пункт опікунського управління, опікунові може бути відмовлено в отриманні загальної квитанції та припиненні виконання обов’язків, або щонайменше обумовлюється утримання від ще не проведеного розрахунку. В обох випадках визначається момент часу, в який сторони повинні подати свої скарги до суду, якщо вони до того часу не зможуть досягти згоди.

§ 245. Проте і отримане повністю безумовне припинення опіки не є перешкодою для того, щоб у визначеному законом порядку переслідувати колишнього опікуна, якщо пізніше було викрито його лукаві й шахрайські дії.

§ 246. Власне опікун повинен відповідати лише за свою вину, а не за вину підпорядкованих йому службовців: проте якщо він при-ймав на роботу нездатних до цього людей зі своєї вини, якщо він залишав таких на роботі або не вимагав компенсації збитків, яких вони завдали, то він також відповідальний за таку недбалість.

§ 247. Навіть члени суду щодо опіки, які недбало виконували свої функції на шкоду неповнолітньому, відповідальні за невиконання своїх обов’язків, і якщо немає жодних інших способів компенсації, то вони зобов’язані компенсувати доведені збитки.

§ 248. Що важчий тягар, пов’язаний з опікунським обов’язком, то більші права в опікуна на визнання і вдячність; проте для порядного чоловіка достатньою винагородою є саме усвідомлення того, що він виконав свій громадянський обов’язок; і поки витрати на опікуваного приблизно дорівнюють його доходам, опікун не повинен претендувати на іншу винагороду за свої старання.

§ 249. Проте якщо розрахунки доводять, що опікун добре господарював і заощадив або опікуваному дісталось пристойне забезпе-чення, тоді суд відповідно до свого обов’язку може призначи¬ти опікунові відповідну винагороду; проте вона не може бути більша за 5% чистих надходжень і може становити щонайбільше чотири тисячі Гульденів на рік.

§ 250. Якщо суд не надав жодної винагороди опікунові, то він має право запрошувати її протягом трьох років. Якщо опікун або родичі підопічного вважають, що винагорода, яку визначив суд, не відповідає виконаній службі або майнові підопічного, то опікун може подати скаргу до суду вищої інстанції протягом 14 днів, а родичі — протягом року з дня узгодження розрахунків.

§251. Для осіб, які не можуть самостійно вести свої справи і захищати свої права, за відсутності батьківської або опікунської влади суд може призначити піклувальника або управителя справами.

§ 252. Цей випадок вступає в дію стосовно неповнолітніх, які володіють нерухомістю в іншій провінції; стосовно повнолітніх, які є божевільними або несповна розуму; стосовно встановлених марнотратників; стосовно ненароджених; інколи стосовно оглухлих та онімілих; стосовно відсутніх.

§ 253. Божевільним і несповна розуму може вважатися лише той, кого таким визнали досвідчені лікарі; марнотратником же суд відповідно до свого обов’язку визнає того, хто марнотратить своє майно нерозсудливо та некорисно, водночас має істотні борги і позичає кошти на пагубних умовах.

§ 254. Глухі і німі, якщо вони водночас.несповна розуму, постійно залишаються під опікою, але якщо після досягнення двадцятип’ятилітнього віку вони здатні самостійно керувати своїми справами, то їм проти їхньої волі не може бути призначено піклувальника; лише вони не повинні з’являтися перед судом без управителя справами.

§ 255. Призначення піклувальника для відсутніх або невідомих осіб відбувається тоді, коли вони не залишили належного управи-теля справами, а за його відсутності їхнім правам через невідкладність може загрожувати небезпека або ж може виникати затримка в реалізації прав іншого. Якщо місце перебування відсутнього відоме, то піклувальник повинен повідомити його про перебіг справ і опікуватися цими справами, як у випадку з неповнолітніми, якщо не винесено іншого розпорядження.

§ 256. Стосовно ненароджених, то управителя справами призначають або для потомків, або для вже наявного плоду. В першому ви-падку управитель повинен дбати про те, щоб потомство не було обмежене у визначеному для нього спадковому майні; в другому випадку управитель має стежити, щоб ще не народжена дитина не втратила права, яке вона отримає, коли вже народиться.

§257. В цьому випадку закон має на меті сприяти плоду, але не третім особам завдяки плоду. З цієї причини мертвонароджена дитина з погляду належних їй прав розглядається так, ніби вона не була зачата.

§ 258. У справах, які трапляються між батьками і неповнолітньою дитиною або між опікуном та його підопічним, суд повинен призначити особливого піклувальника для неповнолітнього або підопічного, тому що батьки чи опікуни не можуть надавати чи не надавати дозволу дитині чи підопічному щодо власних справ.

§ 259. Якщо виникають правові суперечки між двома і більше підопічними, які мають одного і того ж опікуна, то такий опікун не може репрезентувати жодного зі своїх підопічних і повинен звернутися до суду, щоб для кожного з підопічних призначили окремого куратора.

§ 260. Суд, уповноважений призначати опікуна, як правило, з такою ж обережністю і на тих же засадах призначає піклувальника. Якщо ж ідеться про управління речами або справами, які на¬лежать до суду іншої юрисдикції, то саме суд такої іншої юрисдикції повинен призначити піклувальника.

§ 261. Хто має належні якості для обов’язків опікуна, може взяти також і піклування. Також може трапитися випадок, що виконання функцій піклувальника довіряють комусь, хто не може стати опікуном через місце проживання в іншій провінції або через різницю у віросповіданні.

§ 262. Піклувальники і опікуни мають однакові права та обов’язки: піклування закінчується, коли закінчуються довірені піклувальникові справи або коли припиняється дія причин, які перешкоджали підопічному керувати справами самостійно.

§ 263. Щодо того, чи повернувся розум до божевільного або до несповна розуму, чи поліпшилася воля марнотратника ґрунтовно і на тривалий час, в першому випадку повинні вирішувати свідчення лікарів, в другому — досвід поведінки особи протягом двох-трьох років.

§ 264. Якщо хтось при наступленні визначених законом вимог клопоче про судове визнання відсутнього померлим, то суд передусім повинен призначити для цього відсутнього підклувальника. Після цього його належно викликають до суду через попере-дження строком на рік про можливе ухвалення рішення про визнання його померлим, і якщо протягом цього часу він не з’являється або не подає іншої ознаки про своє життя та місце перебування, відбувається фактичне визнання особи померлою.

§ 265. День, коли визнання особи померлою набирає законної сили, вважається юридичним днем смерті відсутнього. Проте визнання особи померлою не виключає можливого доведення, що особа померла раніше чи пізніше або взагалі ще жива. Якщо з’являється такий доказ, то той, хто на основі судового рішення про визнання померлим отримав у власність майно, вважається таким самим, як інший добросовісний власник.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь