Про права між батьками і дітьми

Лучший реселлер-хостинг



Четвертий основний розділ

Про права між батьками і дітьми

§ 114. Якщо Бог благословив подружжя на дітей, то таким чином ви-никає сім’я, нове об’єднання, разом з яким виникають також нові права та обов’язки.

§ 115. Вже через народження дітей батьки накладають на себе зо-бов’язання їх виховувати, це означає: забезпечувати їх харчуванням, одягом та утриманням, дбати про їхні життя і здоров’я, розвивати їхні фізичні і духовні сили, через навчання релігії та корисних знань закладати потрібну основу для їхнього добробуту в майбутньому.

§ 116. Цей обов’язок ґрунтується на самій природі. Також батьки зобов’язали себе до цього, руками та словом уклавши одне з одним шлюбну угоду, і заприсяглися про її виконання перед державою на урочистому вінчанні.

§ 117. Як наслідок батьки отримують право за спільною згодою керу-вати способом життя своїх дітей: це право називається бать-ківською владою, тому що батько є головою сім’ї, проте що більшого розумового розвитку досягають діти, то більше воно обмежується.

§118. Головним обов’язком батька є дбати про утримання дітей, поки вони самі не зможуть себе прогодувати; турботу про догляд за тілом та про їхнє здоров’я зобов’язана взяти на себе мати.

§ 119. Якщо батько помирає або не має засобів до існування, то передусім мати повинна дбати про утримання своєї сім’ї; якщо її вже також немає або вона не має засобів до існування, то ця турбота покладається на діда й бабу через лінію батька, а вже після них — на діда й бабу через лінію матері.

§ 120. На все, що батьки повинні забезпечити дітям, діти мають без-сумнівне право: вони отримують прізвище батька, його герб, всі інші права його сім’ї та його стану.

§121. Діти у свою чергу винні своїм батькам повагу і послух та покір-ність в усіх дозволених і доречних справах; якщо між батьком та матір’ю виникають суперечності в їхніх настановах, то діти повинні в першу чергу слухатися батька як голову сімейного об’єднання.

§ 122. Без чіткої або й мовчазної згоди батька неповнолітні діти, які перебувають під батьківською владою, не можуть укладати дійсне зобов’язання.

§ 123. Хоча батьки не мають права нав’язувати дітям чоловіка чи дружину, навіть повнолітні діти порушать свій обов’язок поважати батьків, якщо вони без їхнього відома або проти їхньої волі укладуть шлюб, у такому разі шлюбна угода хоч і дійсна, але якщо суд вважатиме обґрунтованими причини батьків щодо такого несхвалення, то батьки можуть поводитися з упертою дитиною так, ніби вона відмовилася від їхньої подальшої під-тримки: вони не можуть відмовити їй тільки в зовсім потрібному харчуванні.

§ 124. Батько не може примушувати свою дитину до жодної професії; хоча неповнолітні повинні підкорятися батьківській волі з цього погляду, але після досягнення повноліття синові дозволяється виразити своє бажання до іншої професії, до якої він має схиль¬ність та відповідно до його здібностей; якщо батько відмовляє у схваленні, то син, який досяг вісімнадцятилітнього віку, може передати відповідне клопотання до компетентного суду.

§ 125. Батьки мають право репрезентувати своїх дітей у всіх випад-ках, повсюди шукати загублених, вимагати повернення та за рішенням суду утримувати втікачів; вони також уповноважені карати неслухняних, таких, що порушують порядок і спокій у домі, дітей у поміркований та нешкідливий для їхнього здо-ров’я спосіб.

§ 126. У разі зловживання батьківською волею звертатися до суду по допомогу може не лише дитина, яка від цього страждає, а й кожен, кому про це відомо. Суд повинен вивчити предмет скарги і вжити розумних заходів відповідно до обставин.

§127. Щодо майна, яке неповнолітня дитина законно отримала від матері, родичів або іншим способом, загальний нагляд отримує компетентний суд, а управління ним — батько дитини.

§ 128.3 поступлень від цього майна, якщо вони достатні, повинні покриватися витрати на виховання; незначний залишок передається у вільне використання батькові; проте якщо сума залишку перевищує щорічні витрати на виховання, то батько повинен відкласти його на користь дитини і вести йому рахунок.

§ 129. Батько не може розпоряджатися майном, яке отримали його неповнолітні діти, якщо очевидно, що він не володіє потріб-ними якостями для такого управління або якщо його відсторонили від управління майном ті особи, що передали це майно його дітям; у цих випадках суд призначає нового управителя цим майном.

§ 130. Те, що батьки зробили для виховання їхніх дітей, вони зробили з причин свого обов’язку: витрати, які були потрібні для цього, не надають їм права вимоги щодо отриманого потому чи успадкованого їхніми дітьми майна; проте якщо батьки чи дідо й баба потрапляють у скруту, то діти й онуки зобов’язані утримувати їх належним чином.

§ 131. Встановлені вище права стосуються тільки шлюбних батьків і дітей. Права позашлюбних дітей не ґрунтуються ні на шлюбній угоді, ні на факті вінчання, а лише на зачатті і народженні, і тому не можуть бути ні такі ж сильні, ні такі ж широкі.

§ 132. За законом шлюбними вважають тих дітей, яких народжує дружина на сьомий місяць після вінчання чи на десятий місяць після смерті чоловіка або після повного розірвання шлюбного зв’язку; стосовно раніше або пізніше народжених дітей діє правова презумпція, що вони народжені поза шлюбом.

§ 133. Проте проти цієї презумпції допускається доказ, і для ранішого народження він є достатнім доказом, коли чоловік не заперечує батьківства; для пізнішого народження доказом повинен бути тільки доказ фахівців, якщо вони після детального обстеження дитини та матері вказують причини такого незвичайного випадку і пояснюють їх.

§ 134. Ні подружня зрада матері, ні її твердження, що її дитина по-зашлюбна, не можуть позбавити дитину прав дитини, народженої в шлюбі; проте якщо чоловік стверджує, що дитина, яку народила його дружина, не його, то він повинен довести при-родну неможливість запліднення від нього.

§ 135. Діти, народжені поза шлюбом і прийняті в сім’ю після пізнішого одруження їхніх батьків, вважаються дітьми, народженими в шлюбі, як і інші після них діти, тільки вони не можуть оскаржувати право першонародження та інші вже набуті права ін-ших шлюбних дітей.

§ 136. Діти, народжені в недійсному шлюбі, вважаються шлюбними дітьми, якщо існує невинне незнання про перешкоду для шлюбу хоча б одного з їхніх батьків; проте ці діти позбуваються отримання такого майна, яке згідно з сімейними приписами належить тільки дітям, які походять від батьків у законному шлюбі.

§ 137. Якщо через покровительство законотворця дитину буде визнано шлюбною, то це матиме дію тільки щодо батьків, які пого-джуються з цим, але не щодо інших членів сім’ї; навіть батьки можуть погоджуватися тільки в тих межах, в яких ідеться про права, які вони можуть надати цій дитині, навіть якби її не визнали шлюбною.

§ 138. Позашлюбні діти позбавлені всіх прав сім’ї та родичів, вони не можуть мати претензії ні на прізвище, ні на герб, ні на інші привілеї батька, а мусять вдовольнятися дівочим прізвищем матері; проте тим більше держава повинна приймати їх і забезпечувати їм вроджені права.

§ 139. Позашлюбна дитина має право вимагати від своїх батьків утримання, виховання і турботи відповідно до їхніх статків: через таке позашлюбне народження вона не має відчувати, що образили її гідність, а також не має зазнавати перешкод у своїй майбутній діяльності.

§ 140. Оскільки право позашлюбних дітей ґрунтується не на угоді, а лише на факті народження, а таке обґрунтування дійсне для всіх батьків без винятку, то не потрібно робити жодної різниці, чи міг би, чи не міг би бути укладеним шлюб між їхніми батьками і чи перешкоди, які стали на заваді, належали до таких, які можна було б усунути чи ні.

§ 141. В першу чергу до утримання позашлюбної дитини зобов’язаний батько, якщо ж він не в стані забезпечити дитину, то ця відповідальність переходить до матері.

§ 142. Що більше батьки через свою вину обтяжують долю своєї позашлюбної дитини, то більше вони зобов’язані брати участь в її забезпеченні: до таких батьків зараховують тих, кому було відомо про перешкоди для шлюбу, через які дітям стало або дуже важко, або неможливо отримати статус народженої в шлюбі дитини; батька, який не хоче визнавати свою дитину, матір, яка чесно не називає батька.

§ 143. Батько, який добровільно визнає свою дитину, може, якщо він цього вимагає, залишитися прихованим і тільки зобов’язаним до забезпечення відповідних коштів на утримання та виховання.

§ 144. Проте той, хто заперечує своє батьківство, повинен бути засуджений до подвійної суми; цей внесок оплачується в трикратному розмірі, якщо батьків стосується перешкода, яку можна усунути, і чотирикратному, якщо перешкоду неможливо усунути.

§ 145. Поки мати хоче і може самостійно виховувати свою позашлюбну дитину, батько не може позбавити її цього: незважаючи на це, він повинен покривати витрати на утримання.

§ 146. Проте якщо значною мірою добробутові дитини через материнське виховання загрожує небезпека, то батько має право і зобов’язаний забрати дитину в матері і взяти її до себе або надати їй надійний і пристойний притулок.

§ 147. Зрештою обом батькам дозволено полюбовно дійти згоди між собою щодо забезпечення дитини; проте батько несе відповідальність за встановлене законом забезпечення аж до завершення виховання.

§ 148. Обов’язок забезпечувати позашлюбних дітей варто розглядати як будьякий борг, внаслідок цього після смерті батьків їхні спадкоємці зобов’язані забезпечувати таких дітей відповідно до вищевказаних критеріїв.

§ 149. Той, кого в порядку, як це визначає прописане судочинство, викрито, що він мав зносини з матір’ю дитини від шести до десяти місяців перед її пологами, або хто визнає це також поза судом чи вихваляється цим, проти того виникає законна підозра, що саме він зачав дитину.

§ 150. Запис прізвища батька в книгу хрещення або народження зі слів матері  не вважається кінцевим доказом, якщо батькова згода не буде підтверджена свідченням священика і хресного батька шляхом їхніх підтверджень, що він відомий їм особисто.

§151. Матері дозволяється подати скаргу про відшкодування збитків на свого звабника; проте якщо вона когось неправдиво назвала батьком своєї дитини, то відповідно до обставин її має бути покарано.

§ 152. Батьківська влада зберігається, як правило, допоки живе батько і його діти неповнолітні; але якщо дитині виповнилося двадцять чотири роки, то батьківська влада припиняється, якщо батько не клопотався в суді про подовження неповноліття, якщо він не отримав його або не оголосив про нього належним чином.

§ 153. Батько може клопотатися про подовження неповноліття в суді, якщо дитина не здатна дбати сама про себе, має значний борг, вчинила такі проступки, через які їй могло б бути відмовлено в батьківській підтримці.

§ 154. Діти можуть вийти з-під батьківської влади, навіть якщо не досягли двадцяти чотирьох років, якщо батько з добрих намірів і з дозволу суду їх явно відпускає; якщо він дозволяє двадцятилітньому синові самому вести власне господарство або якщо він видає заміж дочку.

§155. Якщо батько втрачає розум; якщо батька визнають марнотрат-ником або якщо його через скоєний злочин засуджено до ув’яз-нення довше, ніж на рік, то батьківська влада припиняє діяти; втім коли ці обставини припиняються, то батько знову набуває своїх прав.

§ 156. Батьки, які повністю занедбали догляд та виховання своїх дітей, втрачають батьківську владу назавжди.

§ 157. Особи чоловічої і жіночої статі, які не давали обітниці безшлюбності і не мають власних шлюбних дітей, можуть усиновити дитину; усиновувачі називаються прийомним батьком або прийомною матір’ю; усиновлені називаються прийомними дітьми; права та обов’язки, які виникають внаслідок таких дій, визначаються договірними основами.

§158. Прийомним батькам чи матерям має виповнитись по п’ятдесят років, а прийомна дитина має бути щонайменше на вісімнад-цять років молодша, ніж прийомні батьки.

§ 159. Цей договір не може відбутися без згоди природних батьків прийомної дитини, через свою важливість він також має бути засвідчений в судовій установі прийомних батьків і прийомної дитини і відображений в судочинстві.

§ 160. Якщо прийомна дитина має взяти прізвище прийомних батьків-простолюдів, на це має дати дозвіл місцева владна установа; дворянський статус і герб прийомних батьків може надаватися прийомній дитині лише за особливого покровительства законодавця: це покровительство слугує для двох сторін керів-ним принципом у тому, щоб не завдати шкоди третій стороні.

§ 161. Через усиновлення прийомна дитина не може вимагати ро-динних прав свого прийомного батька щодо решти родичів, але також не втрачає прав своєї власної сім’ї.

§ 162. Права та обов’язки прийомних батьків і прийомних дітей не можна застосовувати до дітей, просто взятих на опіку; стосовно цієї опіки кожен вільний, і сторони повинні поводитися згідно з угодами, які вони уклали, за умови, що вони не суперечать законам.

§163. Якщо особи, які мають живих дітей від попереднього шлюбу, одружуються і укладають угоду, що діти з різних шлюбів рівноправні стосовно спадку, то виникає так зване зрівнювання в правах дітей від різних шлюбів; ця угода чинна тільки тією мірою, якщо в ній ідеться про необтяжене майно і якщо всі залучені сторони з нею згідні або належним чином репрезентовані в суді.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь