Про права осіб

Лучший реселлер-хостинг



Другий основний розділ
Про права осіб

§ 28. Люди, які об’єднуються в громадянське суспільство, не поз-буваються ні їхніх природних обов’язків, ні їхніх вроджених прав. Відбувається тільки певне спрямування та обмеження цих прав тією мірою, як це потрібно для досягнення загального добробуту.

§ 29. До вроджених прав людини належать головно право на збере-ження свого життя, право на забезпечення себе потрібними для цього речами, право вдосконалювати силу свого тіла та духу, право на захист себе і свого майна, право на відстою-вання свого доброго імені, зрештою, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

§ ЗО. Свобода вільно розпоряджатися своїм майном містить право переда¬вати його іншому й оголошувати щодо нього свою волю; це означає щось обіцяти у встановленому порядку, як і приймати обіцянку або майно іншого; це означає укладати угоди за взаємною згодою.

§31. Ці природні права залишаються незмінними також і в грома-дянському суспільстві, тому що те, що за цими правами доз-волено одній людині, не можна заборонити іншим, і те, що заборонено одній людині, не може бути дозволено іншим.

§ 32. Інакше відбувається стосовно набутих прав: вони різняться самими способами їх набуття. З цієї причини певна різниця між людьми, коли йдеться про земні блага та інші невільні пе-реваги, неминуча і навіть обов’язкова.

§ 33. Але саме в цій різниці проявляється перевага громадянського суспільства: через його колективну волю і через його об’єднані сили слабкий охороняється від сильнішого, а безсильний за-хищений від владаря, також через це забезпечуються всі інші як вроджені, так і набуті права.

§ 34. Кому природа чи закон надають якесь право, тому вони доз-воляють також засоби, без яких це право не може бути зре-алізовано. Кожному членові суспільства повністю дозволено вільно застосовувати та реалізовувати всі не обмежені зако¬ном права. Отже, громадянські відносини полягають в тому, що жоден громадянин не може заважати іншому громадянинові в реалізації його прав, скорочувати їх чи зазіхати на них.

§ 35. Той, кому завдано шкоди, яка призвела до втрати його майна, має право вимагати компенсації цієї шкоди від того, хто її зав-дав. Чи шкоду було завдано з хитрістю та умислом, зі знанням і волею чи лише з недбалості, через недогляд, це не має зна-чення для відшкодування збитків.

§ 36. Проте якщо член громадянського суспільства вважає, що ін¬ший порушив його права, він в жодному разі не може само¬стійно добиватись свого права на сатисфакцію. Самовільне насилля не відповідає громадській безпеці. Хто вважає себе постраждалим стосовно власних прав і вимагає сатисфакції, той зобов’язаний шукати правовий шлях, тобто він повинен вимагати свого права в судовій установі, визначеній законом.

§ 37. Навіть такі правові спори, які виникають між главою держави як приватним власником та іншими жителями, повинні бути заслухані, і їх мають розв’язувати визначені належні судді.

§ 38. Кожен громадянин держави перебуває під захистом законів, отже, для нього повинен бути відкритий законний шлях завж-ди, коли він почувається постраждалим у своїх приватних пра-вах через будь-які протизаконні розпорядження.

§ 39. Рішення, які видаються поза визначеним судовим процесом, або так звані накази, не повинні мати ні сили, ні дії.

§ 40. В тих рідкісних випадках, коли видається неможливим віднай¬ти судову допомогу і в яких правопорушення ніяким чином не може бути відшкодовано, самозахист, яким є обґрунтована природними правами потрібна оборона, дозволяється.

§41. Те, що відповідає природним вродженим правам, приймається як дійсне та правосильне до тих пір, доки не буде доведено законне обмеження цих прав: отже, тому, хто стверджує право, через яке обмежуються права його співгромадян, або хто подає правові вимоги, які ґрунтуються на діях, фактах і подіях, належить перед усіма довести правоту його показів та причини його вимог.

§ 42. Всі ті, хто через недостатній вік або через психічні чи фізичні вади нездатний належно управляти своїми власними справами, перебувають під особливим захистом законів. Сюди належать діти, які ще не прожили сьомий (малолітні), чотирнадцятий (неповнолітні) і двадцять четвертий рік свого життя, далі бо¬жевільні та слабоумні, які повністю позбавлені розуму або щонайменше нездатні передбачати наслідки своїх дій; сюди належать нарешті ті, кого суддя оголосив марнотратниками і заборонив їм надалі розпоряджатися своїм майном.

§ 43. Навіть ненароджені діти з моменту їх зачаття мають право бути захищеними законами: оскільки йдеться про їхні права, а не про права третьої особи, їх розглядають як народжених.

§44. В сумнівних випадках, чи дитина народилася живою чи мер¬твою, право допускає перше. Хто стверджує про протилежне, повинен це довести.

§ 45. Якщо виникає сумнів, чи відсутній член цих держав ще живий чи ні, то допускають його смерть лише тоді, коли він досяг віку вісімдесяти років і місце його перебування вже десять років залишається невідомим.

§ 46. Якщо ж місце перебування відсутнього залишається невідо¬мим повних тридцять років, то ті, хто в цьому зацікавлений, можуть клопотати про оголошення його померлим, незважа¬ючи на вік.

§ 47. Якщо доведено, що відсутній або пропалий був на кораблі, який зазнав аварії, або був важко поранений на війні, або йому за інших обставин загрожувала смерть і його не могли розшукати, незважаючи на проведені пошуки, то суд може оголосити його померлим після двох чи щонайбільше трьох років.

§ 48. В разі сумніву, хто з двох чи більше померлих осіб відійшов першим, той, хто стверджує про ранішу смерть того чи’іншого, повинен довести своє твердження; якщо він не може цього зро-бити, то за правовими принципами всі вважаються померлими одночасно, і не виникає жодного питання про передачу прав одного другому.

§ 49. Окремі права, які за законом належать цілому прошарку гро-мадян, як наприклад неповнолітнім, називаються правовими пільгами. Проте інші преференції та свободи, які законодавець надає окремим особам або навіть цілим групам людей, нази-ваються привілеями.

§50. Правові пільги жодним чином не суперечать непорушним у гро-мадянському суспільстві правам; а привілеї, навпаки, завжди є винятком із закону або обмеженням прав решти громадян: об-ґрунтування їхньої правомірності полягає в тому, що їх надають з виняткових причин і для досягнення загальної кінцевої мети. §51. Привілеї, які було добуто через необґрунтоване твердження, замовчування та перекручування правди або такі, які прино¬сять шкоду третій особі, не мають правової сили.

§ 52. Привілеї, якими володіє певна особа чи які властиві певній речі, певній посаді чи при певних характеристиках, а також такі, які надано на певний час чи задля певної кінцевої мети або, на-решті, надано за певної умови, — всі ці привілеї припиняються з особою, з предметом, з посадою, з характеристикою, з часом; також вони припиняються, якщо відпадає передбачена раніше кінцева мета або якщо не виконується передбачена умова.

§ 53. Так само припиняється привілей, якщо той, кому його надано, чітко відмовляється від нього; така відмова втім не може бути наслідком лише того, що привілеєм не користуються.

§ 54. Якщо суд довів, що хтось з хитрощів зловживав наданим йому привілеєм, його позбавляють цього привілею.

§ 55. Те, що законне стосовно мешканців цієї землі, те ж законне і стосовно чужинців: вони володіють тими ж правами, що й корінні мешканці, поки за законом їх не визнано не гідни¬ми цього. Тільки ці чужинці повинні довести, що держава, до якої вони належать, ставиться до тутешніх громадян так само, як до своїх підданих; у противному разі застосовується право взаємності, і судова установа, яка розглядає справу з такими випадками, повинна повідомити про це найвищий орган юс-тиції до завершення розгляду справи.

§ 56. Якщо іноземець зайняв посаду, розпочав промисел, законним шляхом вступив у володіння нерухомим майном, без перерви перебував у цій землі протягом десяти років, вступив у гільдію або спілку ремісників, побудував у цій країні фабрику або ма-нуфактуру або іншим способом виразив свою очевидну волю залишитися в цій землі, то до нього, поза будь-якими винят-ками, ставляться як до корінного мешканця.

§ 57. Наскільки це положення можна і слід застосовувати щодо єв¬реїв чи також щодо інших осіб, які не сповідують християнства, визначається окремими політичними постановами.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь