Про права та закони в загальному

Лучший реселлер-хостинг



Перший основний розділ

Про права та закони в загальному

§ 1. Право — це все, що добре само по собі, що за своїми засобами і наслідками містить або породжує щось добре та сприяє за-гальному добробуту.

§2. З того, що є правом, встановлюються правила, які повинні слугу-вати людині вказівником в її поведінці та визначати її обов’язки.

§ 3. Слово «право» розглядається також у подвійному значенні: під ним розуміють як, власне, правило, яке прописує, що є за-конним, так і природну свободу або повноваження діяти, яким володіє кожна людина, якщо вона скеровує свої дії за цими правилами.

§ 4. Права і обов’язки обґрунтовуються або самою природою лю¬дини, і тоді вони називаються природними та вродженими правами і обов’язками, або їх обґрунтовує певне суспільство, і тоді вони називаються позитивними, це права і обов’язки, які виникли на вимогу суспільного життя.

§ 5. Люди, які об’єднуються між собою, щоб за певними правилами досягнути спільної мети, називаються суспільством.

§ 6. Держава — це суспільство, об’єднане і пов’язане під спільною верховною владою для досягнення визначеної, характерної людській природі і незмінної кінцевої мети.

§7. Ця кінцева мета — це взагалі загальний добробут держави, це безпека осіб, власності та всіх інших прав її членів.

§ 8. Потрібні для досягнення цієї кінцевої мети приписи чи пра¬вила визначає глава держави, і вони називаються законами.

§ 9. Зміст всіх законів, які встановлюють взаємні права та обов’язки мешканців держави поміж собою, становить цивільне приват-не право. Це приватне право для Західної Галичини описано в цьому кодексі.

§ 10. Закон набуває сили і чинності через його оприлюднення. Таке оприлюднення проводить законотворець.

§11. Кожен член держави зобов’язаний ознайомитися з законами, тому що як тільки закон оприлюднено згідно з належним по-рядком, заведеним у кожній землі, ніхто не може виправдову-ватися тим, що йому він невідомий.

§12. Законотворець визначає момент, коли закон починає діяти; якщо він цього не вказує, то закон діє з моменту його опри-люднення; з того або з цього часу дії громадян набувають своєї правової законності або незаконності, своїх позитивних чи не-гативних наслідків відповідно до того, як це передбачає закон.

§13. Кожен громадянин, незалежно від його звання, положення чи роду, зобов’язаний відповідно до можливостей сприяти загаль-ному добробуту держави через чітке дотримання законів.

§ 14. Всякий чужоземець, який перебуває в Західній Галичині, під-коряється тим же законам, якщо тільки офіційний виняток не звільняє його від цього.

§15. Мешканці цієї землі підпадають під дію цих законів також у тих своїх діяннях та угодах, які вони здійснюють за її межа¬ми, оскільки ці закони обмежують їхню особисту дієздатність і такі діяння та угоди можуть і повинні мати правові наслідки і в цій землі.

§ 16. Угоди, які іноземці вчиняють в цій чи також в іншій землі, по-винні вирішуватися за цими законами, коли в цій землі вини-кає правовий спір; за винятком випадку, коли, зважаючи на час і місце діяння, доведено інше право.

§17. Закони не мають зворотної дії: вони стосуються тільки тих діянь та випадків, які трапилися після їхнього оприлюднен¬ня; вони не мають впливу на дії, які відбулися перед цим, і на отримані перед цим права, окрім випадку, якщо якесь право, раніше передбачене певній особі законом, але яке вона ще не отримала, припиняється; тому що в такому разі одразу припи-няється і сама здатність на таке право.

§18. У тлумаченні та застосуванні закону не може допускатись жо¬ден інший зміст, ніж той, який чітко визначається за правила¬ми мови зі значень, притаманних словам, та їхніх взаємовід-ношень або також за чітким наміром законодавця.

§ 19. Проте якщо суддя вважає правовий випадок недостатньо чітко визначеним через букву закону, то в цьому випадку у своєму рішенні він повинен брати до уваги природний зміст закону, далі положення інших споріднених законів і інші закони, за якими було вирішено схожі справи; якщо і після цього пра-вовий випадок здається йому сумнівним, він повинен ухва-лювати рішення, зважаючи на ретельно зібрані та ґрунтовно зважені обставини за загальними і природними правовими принципами.

§ 20. Закони зберігають свою силу та чинність, поки їх не буде знову однозначно скасовано.

§21. Тільки законодавець може автентично і назагал пояснювати, обмежувати, змінювати або повністю скасовувати закон.

§22. Хоча у випадках, які стосуються тлумачення закону, може звер-татися увага на місцеві звичаї та загальноприйняті правила землі, вони самі недостатні, щоб скасовувати вже наявний за-кон або обґрунтувати новий.

§ 23. Також статути чи такі розпорядження, які дано окремим про-вінціям, областям та громадам, не мають сили закону стосовно приватних прав, окрім випадку, якщо відступлення від загаль-ного закону виражено прямо.

§ 24. Розпорядження, видані в конкретних випадках, або рішення судів, винесені в особливо спірних справах, ніколи не мають сили закону, і третя особа не може на них посилатись.

§ 25. Статути і приписи, які для себе розробили менші об’єднання, можуть існувати подібно до інших договорів, якщо тільки вони не суперечать загальним цивільним законам.

§ 26. Люди щодо своїх прав називаються особами; права, власне, притаманні тільки особам, а не речам.

§ 27. Але оскільки застосування прав стосується або осіб, не беручи до уваги речі, або речей, не беручи до уваги осіб, або, зрештою, визначених осіб і визначених речей водночас, то припуска-ються як особисті права, так і речові права, речові права, проте, поділено на права на речі та права до речей. Виходячи з цих обставин, цивільне право ділиться на три книги.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь