Про права власності

Лучший реселлер-хостинг



Третій основний розділ
Про права власності

§ 73. Все, що належить комусь, все його майно, все його добро, а також всі його тілесні і безтілесні речі, всі його права загалом називаються його власністю.

§ 74. У вузькому розумінні власність — це право на власний розсуд вільно розпоряджатися тілесною річчю та вигодами з неї, як наслідок також виключати можливість розпорядження нею іншим, якщо через це не порушуються закони або права третіх осіб.

§ 75. Всі тілесні як рухомі, так і нерухомі речі є предметами права власності, а кожен, прямо не виключений законом, має право набути їх самостійно або через когось від його імені.

§76. Отже, якщо хтось вказує на передбачену законом перешкоду стосовно здатності особи, яка хоче щось набути, або речі, яка набувається, тому належить надати докази.

§ 77. Якщо право на тілесну нерухому річ поєднується в однієї особи з правом на користь від її використання, то право власності є повним і неподільним; але якщо одній особі належить право на ділянку, а другій — право на користь від її використання, то право власності розділене і неповне для обох: одна особа на-зивається землевласником, друга — власником-користувачем.

§ 78. За законом та навіть за волею власника власність може обмежуватись і обтяжуватись багатьма різними способами; тільки незважаючи на це, вона вважається неподільною і повною; повнота власності мало страждає також і від того, що власник має зобов’язання перед землевласником.

§ 79. Якщо ще неподільна річ належить двом або більше особам одночасно, то їх розглядають як одну особу: проте кожен з них має право як на саму річ, так і на користування нею і як наслідок на повну власність у відповідній кожному частині.

§ 80. Як правило, повний власник має право на свій розсуд розпо-ряджатися своєю річчю: він може, отже, використовувати її за своїм бажанням або передати іншому як повністю, так і част-ково, він може залишити її невикористаною і навіть безумовно поступитися нею.

§81. Такими ж правами користуються також і землевласник та власник-користувач; тільки один не може робити нічого, що суперечить правам другого.

§ 82. Загалом реалізація права власності відбувається до тих пір, поки від цього не страждають права третьої особи. Якщо ви-дається, що чіткі політичні приписи, спрямовані на збереження і сприяння загального добробуту, інколи обмежують право власності, то насправді таким чином власність громадянина не звужується, а навпаки, спрямовується на загальну користь.

§ 83. Отже, того, що чітко визначене статутами про будівництво, про ліс, про ринки тощо, щодо видута властивостей природи, мистецьких виробів, зведення, утримання і створення будівель, догляду за лісовими угіддями, прокладання каналів, водопроводів та інших громадських установ, слід суворо дотримуватись.

§ 84. Якщо цього вимагає загальний добробут, то член держави повинен поступитись річчю, яка навіть перебуває у його повній власності, в обмін на відповідне відшкодування збитків.

§ 85. З правом власника усувати від володіння його річчю будь-кого іншого пов’язане також право в судовому порядку вимагати від будь-якого володаря поверення незоконно збереженої речі шляхом віндикаційного позову.

§ 86. Хто наполягає на віндикаційному позові, повинен навести докази, що відповідач володіє річчю, стосовно якої подано скаргу, і ця річ є його (скаржника) власністю.

§ 87. Стосовно невизначеної речі, наприклад стосовно коня, немож-ливо думати ні про власність, ні про володіння; хто все ж таки вимагає в суді свою рухому річ, повинен через певні ознаки описати, чим ця річ відрізняється від інших схожих речей такого ж виду.

§ 88. Речі, які неможливо розрізнити таким способом, наприклад готівка, змішана з іншою готівкою, або публічні боргові розписки на пред’явника, як правило, не бувають предметом віндикаційного позову, якщо тільки випадково не настає сприятлива умова, через яку скаржник зможе довести своє право власності.

§ 89. Якщо виникає сумнів, що рухома річ, яку вимагають повернути, є якраз тією, якою фактично володіє відповідач, скаржник може вимагати, щоб її оглянули в судовому порядку; якщо не йдеться ні про власність, ні про права володіння, то така вимога не відбувається.

§ 90. Якщо доказу скаржника стосовно власності на річ, якої його позбавили, недостатньо, проте він вже довів чинний титул і добросовісний спосіб, через який вона потрапила в його володіння, то його вважають справжнім власником цієї речі щонайменше доти, доки відповідач не доведе краще або хоча б таке саме право на цю річ.

§91. Якщо відповідач і скаржник мають однаково сильний титул щодо свого дійсного володіння, то сильніше право належить відповідачеві, тому що, коли дві сторони, які сперечаються, пе-ребувають в однакових умовах, перевага належить фактичному володареві і тому що в сумнівних випадках, коли обґрунтування скаржника недостатні, відповідача виправдовують.

§ 92. Віндикаційний позов проти добросовісного володаря рухомої речі також не може виникати, якщо він доведе, що він отримав цю річ або на публічному аукціоні, або від уповноваженого на відчуження торговця, або ще від когось, кому скаржник сам передав цю річ для використання, зберігання або з якимось іншим наміром. Колишній власник може відстоювати своє право на річ тільки щодо таких зберігачів.

§ 93. Якщо буде доведено, що володілець або вже через природу отриманої речі, або через її очевидно занадто низьку ціну, або також через відомі особисті якості його попередника повинен був запідозрити добросовісність свого володіння, то припиняє бути добросовісним володільцем та повинен через це уступити власникові.

§ 94. Якщо такий володілець отримав річ без оплати, то буде справедливо, щоб він, як той, хто хотів отримати вигоду, поступився власникові, який просто не хоче втратити. Такий принцип діє у всіх схожих випадках.

§ 95. Якщо до володільця щодо повернення володіння позиваються одночасно і землевласник, і власник-користувач, то він повинен поступитися кожному тією частиною, яка кому належить.

§ 96. Те, що добросовісний чи недобросовісний володільці повинні компенсувати і відшкодувати власникові з огляду на втрачену вигоду та завдані збитки, вже описано в попередньому основному розділі.

§ 97. Хоча ціна, яку володар видав своєму попередникові за передану йому річ, не належить до обов’язкових витрат, проте ця видача повинна бути компенсована, коли хтось викупив відчужену або викрадену річ, яку інакше було б важко витребувати назад, і таким чином створив для власника дійсну користь.

§ 98. Хто не може вказати жодного або вказує лише підозрілого зберігана, вважається недобросовісним володільцем порівняно з власником.

§ 99. Хто зумисно не визнає володіння річчю, і його викриють в цьо-му, уступає скаржникові володіння вже церез це, втім він зберігає право в майбутньому вести віндикаційний позов.

§ 100. Хто неправдиво стверджує, що володіє річчю, якою насправді не володіє, і таким чином вводить в оману скаржника, той відповідає за всі завдані цим збитки.

§ 101. Хто дійсно володів річчю і відчужив її, щоб не нести відповідальності перед скаржником, того розглядають як недобросовісного володільця, і поки власник не витребує свою річ від фактичного володільця, йому присуджують виплатити особливу вартість речі.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь