Про право застави

Лучший реселлер-хостинг



Восьмий основний розділ
Про право застави

§ 222. Річ, яку належно надають кредиторові для забезпечення його вимоги, загалом називається заставою.


§ 223. Заставою може служити будь-яка річ, яка перебуває в обігу: якщо вона рухома, то вона називається ручною (майновою) заставою, або заставою у вузькому розумінні; якщо вона нерухома, то вона називається іпотекою, або заставою нерухомості.

§ 224. Право скористатися заставою, якщо борг не сплачено до певного часу, називається правом застави: воно стосується речі, наданої в заставу, і залежно від характеристики предмета є правом на майнову заставу або правом на іпотеку.

§ 225.Ці права належать до майнових прав: тобто вони реалізуються не лише стосовно заставодавця, а і стосовно третього володільця.

§ 226. Хоча право застави завжди передбачає чинну вимогу, але не кожна вимога дає право на забезпечення: вона ґрунтується або на законі, або на суддівському рішенні, або на погодженні власника, чи то укладення угоди, чи розпорядження останньої волі.

§ 227. Випадки, коли закон надає комусь право застави, визначаються відповідно у кожній місцевості; наскільки суд може надавати право застави, визначає порядок судоустрою; але якщо право застави набувається зі згоди боржника або третьої особи, яка за нього надає свою річ, то основним орієнтиром слугують за-гальні приписи щодо угод та заповітів.

§ 228. Щоб фактично отримати право застави, кредитор, наділений відповідними правовими підставами, повинен взяти на збері-гання заставлену річ, якщо вона рухома, а якщо вона нерухома, то повинен належним чином зареєструвати свою вимогу на отримання у власність нерухомого майна: сам титул дає лише особисте право щодо речі, але не речове право на річ.

§ 229. Якщо боргова вимога виникає вже після встановленого права застави або встановлення застави було здійснено раніше, ніж заставодавець отримав повну власність заставною річчю, то право на заставу набуває повної сили з того моменту, коли виникає боргова вимога або заставодавець вступив у повну власність.

§ 230. Якщо чужу річ заставляють без погодження власника, то хоча він, як правило, має право вимагати її назад; але в таких ви-падках, в яких щодо добросовісного володільця не було подано віндикаційного позову, він зобов’язаний або компенсувати збитки заставодержателеві, або відпустити заставу і задоволь-нитися правом зворотної вимоги щодо компенсації від основного боржника.

§ 231. Якщо заставляють боргові вимоги, товарні склади, кораблі, вантажі та інші схожі рухомі речі, які зазвичай не передають і не приймають з рук в руки, а передають за написом, то слід вжити таких заходів, щоб кожен міг дізнатися про заставу та захиститись від збитків: хто не користається такими припи-сами, той і зазнає неґативних наслідків.

§ 232. Хто хоче без збитків прийняти в дальшу заставу вже заставлене майно, той повинен прийняти саму річ (майнову) заставу або зареєструвати письмове зобов’язання своєї дальшої застави в офіційних книгах; власника заставленого майна потрібно повідомити про це, і він може виконати свій борг лише з відома та згоди того, хто має таку дальшу заставу.

§ 233. Хто реєструє свою вимогу на нерухоме майно, на користь того обтяжуються всі частини цього цілого, які належать до вільного майна заставодавця, як наслідок також ще не відокремлені або не зібрані плоди. Отже, якщо боржник записує одному кредиторові своє майно, а другому пізніше його плоди, то пізніший запис має певну дію тільки щодо вже відокремлених та зібраних плодів.

§ 234. Письмове зобов’язання не може поширюватись далі, ніж право заставодавця, як наслідок також не може завдавати шкоди ні правам держави на податки і внески, ні правам землевласника на родові відсотки та інші майнові заборгованості, ні, зрештою, правам раніше зареєстрованого кредитора.

§ 235. Переважні права, які в першу чергу належать державі і землевласникові, обмежуються тільки на три останні роки: це саме стосується інтересів та відсотків, офіційно прописаних основним капіталом: затримані відсотки зовсім не мають першочерговості.

§ 236. Якщо внесення боргової вимоги до громадських книг не відбувається через брак законних формальностей у свідоцтві, то внаслідок цього кредитор може попередньо зареєструвати себе в судовому порядку, щоб ніхто не отримав права першочерговості аж до вирішення справи: таким внесенням він отримує умовне право на заставу, яке, якщо вимогу буде визнано, пе-реходить у фактичне від дня реєстрації.

§ 237. Про попередню реєстрацію, що існувала, повідомляють шляхом вручення безпосередньо в руки як того, хто її здійснив, так і його опонента. Заявник, який здійснив попередню реєстрацію, повинен протягом чотирнадцяти днів з часу вручення повідомлення подати до суду офіційну скаргу на доказ своєї вимоги; у противному разі попередню заявку може бути скасовано на запит боржника.

§ 238. Тільки на випадок, якщо вартість застави не з вини боржника вже недостатня для покриття боргової вимоги, він має право вимагати від боржника кращого забезпечення. Третю особу [поручителя], що надала заставу замість основного боржника, можуть примусити до передачі такого кращого забезпечення тільки тоді, коли вона сама взяла на себе такі зобов’язання.

§239. Якщо боржник помилково або через поспіх надав надмірну заставу, то він може надати інше, проте співрозмірне забезпечення.

§ 240. Якщо вимоги заставодержателя після спливу визначеного часу не буде задоволено, то він має право притягнути боржника до суду і подати заявку щодо продажу застави з аукціону. Суд при цьому діє відповідно до приписів судоустрою.

§ 241. Перед продажем майна на аукціоні кожному зареєстрованому заставодержателеві дозволяється погашати вимогу, через яку клопочуться щодо продажу на аукціоні.

§ 242. Іпотекодержателів з дотриманням встановленого законом строку особисто запрошують на торги, що мають відбутися; якщо таке запрошення не здійснено, то той, хто купив річ, повинен і далі відповідати за занесену у відповідні громадські книги вимогу пропорційно своєму володінню.

§ 243. Боржники не мають права на торгах пропонувати ціну за річ, яку вони заставили.

§ 244. Якщо суму боргу не можна погасити з застави, то боржник компенсує те, чого бракує, проте йому припадає те, що виручено понад суму боргу.

§ 245. Без погодження заставодавця кредитор не може використовувати предмет застави; ба більше, він зобов’язаний його бережно зберігати, а якщо той буде пошкоджений з його вини, то відповідати за це; якщо ж заставу втрачено не з його вини, то через це його вимога не втрачається.

§ 246. Якщо заставлену річ буде знищено, якщо кредитор законно відмовиться від свого права щодо неї або якщо він безумовно передає її назад боржникові, то хоча право на заставу припи-няється, сама боргова вимога зберігається.

§ 247. Право на заставу припиняється також з часом, на який воно було обмежено, а також у зв’язку з тимчасовим правом заставодавця на заставну річ, якщо ця обставина була відома кре-диторові або могла бути відома з офіційних громадських книг.

§ 248. Проте саме лиш сплив строку не перешкоджає ні кредиторові, щоб він повернув заставу замість оплати, ні боржникові, щоб він за повернення застави сплатив борг.

§ 249. Для припинення права іпотеки саме погашення боргу недо-статнє. Предмет іпотеки залишається обтяженим так довго, поки документ про боргове зобов’язання не буде погашено в офіційних громадських книгах.

§ 250. Хоча, як правило, після сплаченого боргу саме заставодержа- тель зобов’язаний віддати предмет застави заставодавцеві, однак це надає йому право на утримання та нове відносне право на його заставу, якщо він може обґрунтувати іншу, справжню і вже насталу вимогу. Таке саме право за аналогічних обставин належить також і іншому добросовісному володільцеві.

§251. Якщо ж право на заставу було чітко обмежено тільки на певний час, то після спливу строку може існувати лише судове, але не приватне обтяження майна.

§ 252. Проти переважного права третьої особи або після оголошеного банкрутства жодної сили не має навіть судове обтяження.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь