Про речі і їх правову класифікацію

Лучший реселлер-хостинг



Перший основний розділ
Про речі і їх правову класифікацію

§ 1. Всі предмети, які відрізняються від особи і служать людям для використання, у правовому сенсі називаються речами.

§ 2. Поки річ є такою, що ніхто не має виняткового права на неї, то вона спільна для всіх людей; проте якщо хтось має на неї особливі права, то вона називається відкритою чи запитаною річчю. Такого роду є ще не отриманий спадок або ще не знай-дений скарб.

§ 3. Речі, які перебувають в межах держави, вже не належать спільно всім людям: вони або належать державі загалом, або окремим її членам.

§4. Ті речі, які належать державі загалом, поділяються на два види: вони або власне визначені для спільного, громадського користування для всіх членів, як дороги, протічна вода, річки, мор-ські порти та узбережжя; тоді вони називаються загальними, або громадськими, благами.

§ 5. Або вони не надаються у вільне користування кожному гро-мадянинові, а призначені для покриття потреб держави, як чеканка монет, поштовий зв’язок та інші атрибути влади, державні родовища, гірські і соляні шахти, доходи з податків, мита та інших зборів; тоді вони називаються державним майном.

§ 6. Членами громадянського суспільства є або громади, або окремі особи.

§ 7. Речі, які належать громадам, перебувають у подвійному користуванні: деякі з них, як церкви, громадські площі, колодязі, струмки, луки, лісові угіддя, шляхи, служать для користування кожного члена; вони називаються благами громади.

§ 8. Але інші, наприклад будинки, земельні ділянки, капітали тощо, не може використовувати хтось для своєї вигоди; надходження з них направляються на покриття видатків громади; вони називаються майном громади.

§ 9. Те, що не вважається державною власністю або власністю громади, належить окремим особам у державі і називається приватним майном. Сюди зараховується не лише майно гро-мади як моральної особи, а також і те майно князя, яким він володіє не як голова держави, а яке перебуває в його приватній власності.

§ 10. Приписи щодо використання загальних благ та державного майна закріплено в державному праві, щодо використання благ громади — у політичних розпорядженнях. Стосовно при-ватного майна, як його законно набувати, утримувати і передавати іншим, визначає цивільне законодавство: за цим законодавством також розв’язуються спори, які виникають між власниками приватного майна та управителями державним майном або майном громади.

§11. Через різні характеристики речей дії і права, які їх стосуються, отримують різне визначення: за такими характеристиками вони далі поділяються на тілесні та безтілесні, на рухомі і нерухомі, на споживні і неспоживні, на оцінювані і неоцінювані, на подільні та неподільні речі.

§12. Тілесні речі — це ті, які можна відчути, наприклад будинки, поляни, тварини; безтілесні — це ті, які існують через людські поняття, наприклад право полювати, рибалити і всі інші права.

§13. Речі, які можуть бути перенесені з одного місця на друге без пошкодження їхнього стану та складових частин, є рухомими; у противному разі вони є нерухомими. Проте за законом або за волею власника річ, рухому за своєю природою, можна визначити як нерухому.

§ 14. Трава, дерева, плоди та всі інші корисні речі, породжені землею, залишаються до тих пір нерухомістю, поки вони не будуть відділені від землі; навіть риби в ставку і дичина в лісі тільки тоді стають рухомим добром, коли рибу виловили, а дичину спіймали або вполювали.

§ 15. Також зерно, дерево, корми та всі інші, навіть вже зібрана продукція, так само як худоба і всі інструменти та приладдя, які належать до нерухомого майна, вважаються нерухомими речами до тих пір, поки їх не направляють для пересування чи споживання, а є потрібними для продовження звичного господарювання: оскільки часто йдеться про ціле, то під цим разуміються всі істотні складові частини та всі належності.

§ 16. Речі, поставлені на землю з наміром будівництва і щоб вони там постійно залишались, як будинки чи інші споруди, включаючи повітряний простір вертикально над ними, слід вважати нерухомим майном: сюди зараховується не лише все, що міцно, надійно і непохитно стоїть на землі, як котли для пиво- та самогоноваріння і вбудовані шафи, а також ті речі, які належать до тривалого використання цілого, наприклад відра для колодязя, мотузки, ланцюги, пожежне обладнання тощо.

§17. Хоча права та обов’язки, як безтілесні речі, слід чітко відрізняти від рухомого і нерухомого майна; однак в сумнівних випадках вони вважаються рухомими до тих пір, поки вони не є частиною нерухомої речі або поки вони чітко відокремлені від рухомого і нерухомого майна.

§18. Боргові вимоги через одне лише забезпечення нерухомістю ще не можуть перетворитися на нерухоме майно.

§19. Рухомі речі підпадають під ті ж закони, що і особа їхнього власника; нерухомі ж — під закони місцевості, де вони перебувають.

§ 20. Споживні речі — це ті, які не можна використовувати без їхнього руйнування або й повної втрати, наприклад вино, олія, зернові, гроші; ті речі, які навіть через тривале використання не руйнуються або не споживаються повністю, називаються неспоживними: такими є будинки, поля, навіть одяг.

§21. У разі компенсації споживних речей слід приймати інші такої ж вартості, виду, якості, розміру, кількості та ваги.

§ 22. Оцінювані речі — це ті, які через визначення окремої вартості можна порівняти з іншими, до них належать також ручна та розумова праця і багато інших видів діяльності; і навпаки, речі, вартість яких не можна визначити через жодне зіставлення з іншими речами, що перебувають в обігу, називаються неоцінювані.

§ 23. Визначення вартості речі називається її оцінкою, а певна вар-тість — ціною; оцінки і ціни немає у випадку з речами, які взагалі не мають вартості, як наприклад зовсім зіпсуті продукти, або такими, які є невичерпними чи невимірюваними, як пові-тря, світло, морська вода, врешті-решт з діями, вартість яких не можна визначити, наприклад усіма випадками доброчинності.

§ 24. Якщо якусь річ потрібно оцінити, її слід порівняти з іншою річчю як з певним критерієм: сторони, які укладають угоду, самі обирають цей критерій; проте в суді відбувається оцінка щодо певної грошової суми, оскільки в грошовому виразі можна подати всі інші речі, і їх можна прийняти як загальний критерій.

§ 25. Є речі, які самі по собі мають певну вартість, але які слід пов-ністю виключити з обігу або через релігійні, або через державницькі причини: першого виду є всі речі, призначені для служби Божої, другого — всі заборонені товари; це визначаєть-ся політичними законами.

§ 26. Якщо річ оцінюють за її користю, яку вона зазвичай загалом приносить,тоді формується звичайна або загальна ціна; проте якщо звертають увагу на особливі обставини часу і місця, на особисті стосунки або на особливі вподобання, тоді виникає спеціальна ціна. У всіх випадках, коли інакше не обумовлено сторонами чи не прописано законом, при оцінці речей суддя повинен приймати загальну ціну як орієнтир.

§27. Всі речі, які після їхнього поділу зберігають свою попередню суть і назву, називаються подільними речами: такими є вино, зерно, земельні ділянки. Інші речі, які не можна відділити одну від одної, називаються неподільними. Неподільність ґрунтується або на природі речі, якщо відокремлення частини неможливе без пошкодження або зміни сутності, або вона ґрунтується на законі, який забороняє таке розділення складових частин: прикладами перших є плуг, картина, орган, прикладами других є більшість селянських хуторів.

§ 28. Стосовно подільних речей від жодного із співвласників не вимагається прийняти замість його частини її вартість; проте якщо на поділі неподільних речей наполягається, то орієнти-ром слугує закон про поділ спільної власності.

§ 29. Права, які належать особам щодо речей безвідносно до інших осіб, називаються речовими або майновими правами. Це права володіння, власності, застави, сервітуту та спадщини.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь