Про сервітути чи права користування чужими речами

Лучший реселлер-хостинг


  • Дев’ятий основний розділ
    Про сервітути чи права користування чужими речами

    § 253. Окремі права на певну визначену річ, як і повну чи розподілену власність, можна передавати і набувати з волі власника або за законом, чим більшою чи меншою мірою обмежується природна свобода за власним бажанням розпоряджатись річчю.

    § 254. Власник, наприклад, може бути зобов’язаний при користуванні його річчю допускати [терпіти] щось на користь третьої особи або ж утриматися від чогось. Якщо це трапляється, то виникає право користування чужою річчю, або так званий сервітут. Цим виражається право одного і обов’язок другого.

    § 255. Таких терпимості [допущення чогось] або бездіяльності [утримання від чогось], які корисні одному і не шкодять другому, можна вимагати і без сервітуту на основі природних прав: хто відмовляє в такому запиті без причини, повинен бути примушений до цього правовим способом. Закон не сприяє ні заздрощам, ні зловтішанню.

    § 256. Річ, обтяжена сервітутом, служить тому, на чию користь обмежено її свободу. Такі обтяження можливі в майже безлічі випадків, а тому і перелік сервітутів майже необмежений.

    § 257. Речі служать або іншій речі, або певній особі. Тож загалом розріз¬няють речові й особисті сервітути. І ті, і ті належать до майнових прав; оскільки вони щонайменше закріплені в громадських реєстраційних книгах, то вони зв’язані з речами, щодо яких вони встановлені, і можуть бути реалізовані щодо кожного володільця.

    § 258. Речові сервітути передбачають наявність двох сусідніх землевласників, з яких одному належить обтяжена [сервітутом] ділянка, а другому панівна ділянка землі. Панівна ділянка зем-лі визначена або для проживання, або для сільського господарства; звідси речові сервітути поділяються на домові та польові.

    § 259. Особисті сервітути передбачають річ, яка може служити особі: ця річ може бути рухома або нерухома, навіть віддалена від особи.

    § 260. Звичайними домовими сервітутами є:
  • Право спирати свою будівлю на чужу будівлю.
  • Встановити балку або крокву на чужу стіну.
  • Облаштовувати вікно на чужій стіні заради світла або за-ради огляду.
  • Будувати дах або виступ фасаду над сусідньою земельною ділянкою.
  • Пускати дим через сусідський димар.
  • Виводити стік води з даху на чужу територію.
  • Тримати помийну яму на чужій ділянці.
  • Відводити стік на сусідню або через сусідню земельну ділянку.
  • Не збільшувати висоти своєї будівлі.Не знижувати висоти своєї будівлі.
  • Не перекривати панівній будівлі доступ світла та повітря, або огляд.
  • Не відводити стік з даху від ділянки сусіда, якому він може бути корисний для зрошення його саду, або для наповнення його ємності, або для якихось інших потреб.

    Завдяки цим та іншим схожим домовим сервітутам домовласник має право робити щось на землі іншого, що той повинен терпіти.

    § 261. Завдяки іншим домовим сервітутам володілець залежної ді¬лянки зобов’язаний не робити чогось, що йому раніше можна було робити. Сюди належить:
  • Право користуватись стежкою, скотогоном або дорогою на чужій землі та ґрунті.
  • Здійснювати забір води на чужій земельній ділянці, поїти худобу, відводити і підводити воду.
  • Пасти худобу.
  •  Заготовлювати дрова, збирати сухі гілки та пруття, збирати жолуді, згрібати листя.
  • Полювати, рибалити, ловити птахів.
  • Добувати каміння, копати пісок, випалювати вапно.

    § 263. До особистих сервітутів належать в першу чергу потрібне вико-ристання речі, право повного користування її плодами і дохода¬ми, вільне проживання. Також інколи самі по собі речові права надають певній особі, наприклад право проходу або забору води.

    §264. Хто стверджує про відхилення від природи сервітуту, той повинен навести докази. Якщо доведено, що хтось отримав перевагу, наприклад житло, вікно тільки завдяки проханню або як послугу, інколи з поступовою відмовою, то особистий сервітут не встановлюється.

    § 265. Всі сервітути схожі в тому, що володілець обтяженої речі, як правило, не зобов’язаний щось робити, а лише дозволити реалізувати певне право іншому, або не робити того, що він як власник за інших обставин мав би право робити.

    § 266. Сервітути потрібно реалізувати в необтяжливий спосіб. У разі сумніву їх слід швидше обмежити, ніж розширити. Проте без достатньої на те причини не можна ні відхилятися від їхньої природи, ні запобігати [досягненню] їхньої кінцевої мети.

    § 267. Жоден сервітут не можна відокремити від обтяженої речі або перенести на іншу річ або особу. Також сервітут вважається настільки неподільним, наскільки не може бути зміненим або поділеним право щодо самої земельної ділянки, що стосується збільшення, зменшення або поділу.

    § 268. Та ж сама земельна ділянка може одночасно слугувати декіль-ком землям або особам, якщо від цього не постраждають давніші права третьої особи, наприклад, коли стежку, дорогу або джерело надають однаково і одному, і другому.

    § 269. Володар панівної землі має право реалізувати своє право на свій власний розсуд. Тільки вибраний спосіб реалізації не може обмежувати обтяжену ділянку.

    § 270. За наведеними тут загальними принципами слід розв’язувати спори, які виникають стосовно сервітутів. Отже, той, кому до-водиться нести навантаження сусідньої будівлі, терпіти встановлення чужої балки у свою стіну або тягу чужого диму через свій димар, той повинен також утримувати в доброму стані визначені для цього мури, колони, стіну або димар. Проте від нього не можна вимагати, щоб він підтримував панівну будівлю або поліпшив сусідів димар.

    § 271. Якщо володар обтяженої ділянки вважає відновлення своєї бу-дівлі надто обтяжливим, то він може відступити корисну стіну на користь панівної будівлі і таким чином зняти з себе обов’я-зок. Якщо ж така стіна не відступається і не відновлюється, то власник панівної будівлі має право відновити стіну за кошти недбалого сусіда.

    § 272. Право на вікно передбачає вимогу лише на світло і повітря. Вид з вікна повинен бути погоджений окремо. Того, хто не має права на вид, можуть примусити заґратувати вікно. Взагалі з правом на вікна пов’язаний обов’язок захисту отвору. Хто недбало ставиться до такого збереження, той відповідає за всі збитки, які виникають через це в інших.

    § 273. Хто володіє правом на здійснення стоку з даху, той може вільно скеровувати дощову воду на чужий дах або спускати її ринвою. Від нього залежить, чи будувати вищим свій дах, але він не може заборонити своєму сусідові зробти те ж саме. Зі свого боку він зобов’язаний вчасно прибирати сніг, який часто па¬дає, і, отже, запобігати пошкодженню обтяженої нерухомості. Ринви та ємності для води кожен повинен забезпечувати на своїй ділянці самостійно.

    § 274. Навпаки, хто має право відводити дощову воду з сусідського даху на свою ділянку, зобов’язаний самостійно нести витрати на облаштування ринв, ємностей та інших потрібних пристосувань.

    § 275. Якщо для відведення стоків потрібні рови або канали, то їх повинен облаштовувати власник панівної будівлі; він пови¬нен їх утримувати і чистити, якомога полегшуючи тягар щодо обтяженої ділянки.

    § 276. Право проходу передбачає також можливість водити цією стеж¬кою людей або давати можливість приходити до себе іншим людям. Разом з правом гнати худобу пов’язане право вико¬ристовувати візок, а з правом проїзду — право їздити одному чи декільком екіпажам.

    § 277. На противагу цьому без особливого погодження право проходу не означає права проїзду верхи чи в інший спосіб; право гнати худобу не надає права тягти вантажі, а право проїзду не поширюється на право гнати худобу.

    § 278. Простір для цих трьох сервітутів надається у розмірі, не більшому, ніж потрібно для їхньої реалізації, або прийнятому в певній місцевості. Якщо шляхи та стежки не придатні для використання через затоплення або з інших причин, то до їх-нього відновлення для цього має бути надано інший простір.

    § 279. Як і для утримання шляхів, усі особи чи землевласники, яким належить право користування ними, повинні брати в [утриманні] співрозмірну участь; так і власник обтяженої ділянки здійснює внески на поліпшення мостів та доріг тією мірою, наскільки він отримує користь від них.

    § 280. Право здійснювати забір води з чужого володіння передбачає вільний доступ до неї.

    §281. Хто має право проводити воду з чужої на свою або зі своєї на чужу ділянку, має також право прокладати (!) за свої кошти труби, ринви та шлюзи. Щоб не було перевищено потрібну кількість та мету цих споруд, вони визначаються потребами панівної ділянки.

    § 282. Якщо при отриманні права на випасання худоби було належно визначено вид та кількість худоби, а також час і кількість або обмеження щодо випасання, то нехай так і залишиться. Якщо бракує одного або декількох з цих положень, то йдеться про безперешкодне тридцятилітнє володіння. В сумнівних випадках ці приписи слугують орієнтиром.

    § 283. Право випасати худобу поширюється на всі види робочого скоту, корів та овець, але не на свиней чи свійських птахів, а в лісистих місцевостях також не на кіз. Нечисту або чужу худобу не допускають на пасовище.

    § 284. Якщо кількість худоби, яку випасають, змінилася за останні тридцять років, то рахують середнє число з трьох перших років і приймають його. Якщо і це не допомагає, то треба брати до ува¬ги розміри та характеристику пасовища. Також якщо виникають сумніви, то ніхто не має права випасати більше худоби, ніж він зможе прогодувати своїм кормом взимку. Молоді тварини, що ще харчуються молоком, не враховуються в загальній кількості.

    § 285. Тривалість випасання визначається відповідно до прийнятого та неоспорюваного у відповідній місцевості [угіддях] порядку; в жодному разі воно не повинно перешкоджати чи ускладню-вати господарюванню на ділянці.

    § 286. Маючи на увазі розмір чи обмеження права на пасовище, воло-дар сервітуту повинен обмежуватися задоволенням своєї по-треби: він не може ні косити траву, ні, як правило, забороняти власникові земельної ділянки разом випасати худобу, а менше за все завдавати шкоди самому пасовищу. Якщо виникають побоювання стосовно завдання шкоди, він повинен передати худобу на випас пастухові.

    § 287. Громада, яка набула право на пасовище, хоча і має право на власний розсуд надавати в користування пасовище своїм членам та мешканцям, проте хто не проживає в межах угідь цієї громади, тому такого права не надають.

    § 288. Те, що описано вище стосовно права на пасовище, можна від-носно застосовувати і до права вилову тварин, заготівлі лісу, видобутку каменю та всіх інших сервітутів. Якщо хтось вважає, що може здійснювати ці права як співвласник, то це не сервітути, а здійснення права власності, і спори, які звідси випли-вають, розв’язують за правилами про спільну власність.

    § 289. Обмеження окремих прав власності для загального добра називаються законними сервітутами. Як правило, вони не є предметом громадянського приватного права, а політичними розпорядженнями; проте як тільки дозволяється укладати угоди щодо цього і такі угоди дійсно укладають, то сторонам, між якими виникає суперечка, відкривається також правовий шлях.

    § 290. Саме це стосується також ручної повинності і повинності в ча-стині скота, а саме барщини, а також права примусу та права обкладати повинностями, за якими общині або частині її мешканців відмовляють у задоволенні певних потреб з чужих округів, якщо такі є.

    § 291. Хоча такі права повністю забезпечуються безперешкодним тридцятирічним володінням, тільки коли сприяння торгівлі і сільському господарству вимагає інших політичних розпо-ряджень, їх [розпоряджень] слід чітко дотримуватися проти співрозмірної компенсації збитків.

    § 292. Реалізація особистих сервітутів, якщо немає іншої домовленості, визначається такими принципами. Хоча право використо-вувати чужу річ спільне для всіх сервітутів, зміст яких полягає в терпимості [щодо дій інших], проте особливий сервітут вико-ристання полягає в тому, що хтось має право використовувати нерухому або рухому чужу річ, не пошкоджуючи її субстанції, винятково для своїх потреб.

    § 293. Отже, хто володіє правом користування нерухомою або рухомою річчю, наприклад будинком, садом, бібліотекою, візком або іншими схожими речами, той, не враховуючи решти його майна, може отримувати з цього користь, що відповідає його становищу, діяльності та веденню домашнього господарства.

    § 294. Проте він не має права використовувати такі речі для іншого при¬значення, наприклад перетворювати ставок на поляну; так само він не може передавати своє право на використання іншому, за винятком єдиного випадку, коли його право не має або має дуже малу користь. Всі інші види користання, які можливі стосовно цієї речі без шкоди для того, хто має сервітут, належать власникові.

    § 295. Власник зобов’язаний нести всі звичайні й особливі витрати, пов’язані з цією річчю, і за свої кошти зберігати її в доброму стані. Тільки якщо ці витрати перевищують вартість права на користування, то той, хто має право користування, повинен оплатити надлишок або відмовитися від користування.
    § 296. Право користуватися плодами і доходами [узуфрукт] — це пра-во використовувати чужу річ без будь-яких обмежень, але із збереженням її субстанції.

    § 297. Споживні речі, отже, самі по собі не можуть бути предметом ні сервітуту, ні узуфрукту; проте ним може бути їхня визначена вар¬тість, як і взагалі будь-який капітал, з якого отримують відсотки.

    § 298. Узуфруктарій ще не є власником-користувачем: звідси він може відчужувати тільки зібрані плоди, а не право користування.

    § 299. До складу звичайного доходу чи до щорічних плодів не на-лежать ні знайдений скарб, ні видобуток з шахт, оскільки і те, і те є майном власника, який повинен передати узуфруктарієві лише доходи з цього.

    § 300. Всі обтяження та зобов’язання, які вже пов’язані з речами, що перебувають у користуванні, покладаються на узуфруктарія: він самостійно оплачує також і видатки, без яких плоди не з’являються; взагалі як чистий дохід можна розглядати тільки те, що залишається після утримання всіх обов’язкових витрат.

    § 301. Також узуфруктарій зобов’язаний якомога довше зберігати обтяжену річ у такому стані, в якому він її прийняв. Зважаючи на різні обставини, він повинен власним коштом забезпечувати всі поліпшення, ремонт та реставрацію. Якщо ж, незважаючи на це, вартість речі, якою користуються, знижується не з вини користувача, а просто через добросовісне використання, то він не відповідальний за це.

    § 302. Отже, хто має в узуфрукті віз із кіньми, отару овець, сад, поле або ліс, той повинен з доходу годувати коней, ремонтувати вози і збрую, поповнювати число спожитих або померлих ягнят, так само як і зниклих рослин, з числа приросту; він повинен також прокладати дороги, стежки і встановлювати паркани і заготовляти дерево згідно із нормами лісокористування та вирубки.

    § 303. Хоча звичайні ремонтні роботи будівель узуфруктарій забезпе-чує власним коштом, проте будівельні роботи, які потребують цілорічного доходу, бере на себе власник: відсотки з капіталу, який витрачено на це, компенсовуються йому з доходу.

    § 304. Якщо власник не може або не хоче здійснювати ці витрати, то узуфруктарій має право проводити їх власним коштом, а після завершення строку узуфрукту, як і інший добросовісний володар, вимагати і стягувати компенсацію.

    § 305. Якщо і узуфруктарій відмовляється відновлювати пошкоджену будівлю, то йому визначають і вираховують щорічні відсотки від загальної вартості будівлі.

    § 306. Необов’язкові, хоча й корисні для збільшення доходу будівельні роботи узуфруктарій собі на збиток проводити не зобов’язаний.

    § 307. Для полегшення доведення взаємних вимог власник і узуфруктарій повинні укласти завірений опис усіх речей у користуванні.

    § 308. Сервітут на право проживання охоплює право як самому заселятися у всі житлові частини будинку, так і дозволяти заселятися в них повністю або частково з оплатою або без неї іншим особам, якщо тільки це не завдає шкоди майну.

    § 309. За власником залишається право розпоряжатись усіма части-нами свого будинку, або чітко залишеними за ним, або тими, що не належать до проживання, як наприклад непотрібні під-вали, сараї, стайні та подібні приміщення. Також йому не можна перешкоджати в належному нагляді за його будинком.

    § 310. Податки та інші відрахування покриває сам власник. Проте якщо потрібне поліпшення будівлі, то, якщо це стосується житлових частин будинку, слід зважати на умови узуфрукту.

    § 311. Як правило, власник може вимагати від користувачів та узуфруктаріїв забезпечити збереження майна тільки за умови ймовірної небезпеки. Якщо цього не зроблено, то річ слід або
    передати власникові за справедливу компенсацію, або залежно від обставин надати на судове зберігання.

    §312. Що стосується сервітутів, існує подвійне право на позов: або тим, хто стверджує їхню наявність, або тим, хто їх заперечує. В першому випадку скаржник повинен довести набуття сервітуту або щонайменше володіння як речового права, у другому [довести] порушення його права на річ. Один відповідач може захищатися правом природної свободи, а другий — правом доброї репутації.

    § 313. Як правило, майнове право на нерухомі речі можна набувати тільки шляхом занесення до звичних реєстраційних книг тієї місцевості, де перебуває обтяжена річ; однак [майнове право] на рухомі речі, наприклад на знаряддя, одяг, книжки тощо, от-римують шляхом їх передачі: така передача стосовно капіталу відбувається через судову реєстрацію і зобов’язання боржника.

    § 314. Правова основа [титул] щодо сервітуту ґрунтується або на угоді, або на заповіті, або на судовому рішенні при поділі спільних земельних ділянок, або, зрештою, на тридцятирічному безпе¬решкодному володінні. Звідси, однак, виникає тільки особисте право, внаслідок якого можна вимагати занесення в реєстраційні книги або, залежно від обставин, передачі речі; також це право стосується тільки тих, хто дав на це свою згоду, але не третьої сторони.

    § 315. Особисті сервітути припиняються зі смертю особи; це стосується також моральних осіб, сімей та громад, яких вважають припи¬неними, як тільки помруть усі їхні члени, що були живі на час встановлення сервітуту. Щорічні ренти не є особистим сервіту¬том і за своєю природою можуть передаватися усім нащадкам.

    §316. Якщо хтось отримав сервітут такого виду як пожиттєва пенсія для себе і своїх нащадків і загалом без будь-яких дальших умов, то це право переходить до всіх прийдешніх поколінь цього роду, але не до чужих осіб.

    § 317. Занепад обтяженої чи панівної ділянок хоч і припиняє корис¬тування ними, як тільки ґрунт або будівля повертаються у попередній стан, то сервітут знову вступає у свою попередню дію.

    § 318. Якщо з реєстраційних книг або іншим способом володареві сервітуту може бути відомо про лише тимчасове право на r
    сервітут або про час, на який було обмежено сервітут, то із спливом цього терміну автоматично припиняється і сервітут.

    § 319. Хоча з невикористання сервітуту не можна робити висновок про його втрату, проте якщо обтяжена сторона заперечує його використання, а панівна сторона не заявила про свої права протягом трьох років поспіль, то перша сторона може наполя-гати на особистому праві припинення сервітуту. Проте це не може завдавати збитків третій стороні як раніше зареєстрова-ному володареві.

    § 320. Як тільки обтяжена та панівна ділянки об’єднуються в одну власність, право на користування припиняється само по собі. Якщо ж далі частина цієї об’єднаної власності знову відчужується, а при цьому в офіційних реєстраційних книгах не скасовується право користування, то-новий власник панівної ділянки має право вимагати виконання сервітуту.
     



Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь