Про володіння

Лучший реселлер-хостинг



Другий основний розділ
Про володіння

§ ЗО. Хто має річ у своїй владі чи під своєю опікою, називається володарем. Якщо володар речі має волю до того, щоб називати її своєю, то він стає її власником. Без влади на річ і без волі зробити її власною не виникає вступу у володіння.

§ 31. Звідси особи, які позбавлені розуму, як діти і божевільні, нездатні отримувати володіння. їх репрезентує опікун або піклувальник. Неповнолітні можуть набувати речі для себе у власність.

§ 32. Всі тілесні та безтілесні речі, які становлять предмет певного права, можна набути у володіння, але не можна набути у во-лодіння невичерпні і неоцінювані речі.

§ 33. Рухомі тілесні речі набувають у володіння шляхом фізичного захоплення, переміщення або утримання, нерухомі — шляхом заходу на них, розмежування чи обнесення парканом. Володіння безтілесними речами чи правами встановлюється самим їх використанням та застосуванням, якщо щодо цього немає перешкод.

§ 34. Застосування права існує, коли інший вважає себе зобов’язаним час від часу щось для нас робити і справді це робить; далі, коли особа нам дозволяє і вважає нас уповноваженим вико-ристовувати нележну їй річ для нашої вигоди; врештірешт, коли особа утримується від того, що в іншому випадку могла б по праву зробити на нашу вимогу або заборону, і визнає себе зобов’язаною щодо цього.

§ 35. Володіння як правами, так і тілесними речами ми отримуємо або безпосередньо, коли ми, власне, заволодіваємо правом або річчю, яка не має господаря, або опосередковано, коли володар від свого або чийогось іншого імені відступає, передає чи надає певне право чи певну річ на нашу користь, а ми з цим наміром приймаємо її від нього.

§ 36. При безпосередньому отриманні у володіння під вплив отри-мується лише стільки, скільки фактично може бути захоплено, зайнято, спожито або взято на зберігання; при опосередкова-ному отримується все, що мав попередній володар і передав, чітко вказавши на це, при цьому не обов’язково приймати кожну частину цілого.

§ 37. Володіння залежно від різноманітності в якості є то законним, то незаконним, то добросовісним, то недобросовісним, то справжнім, то несправжнім.

§ 38. Законним є володіння, коли воно ґрунтується на чинному титулі, тобто на стійкій правовій основі, у противному разі воно незаконне.

§ 39. Титул чи правова основа полягає або в природі речі, якщо вона нікому не належить, і як наслідок її може привласнити кожен; або він полягає у волі володільця, який передає право володіння іншому за умови відшкодування або без нього; зрештою в певних випадках він полягає в силі закону, коли той надає комусь володіння.

§ 40. Через чинний титул отримують лише право на володіння річчю, а не власне володіння. Хто лише має право на володіння, не може в разі відмови самоуправно вступати у власність; він повинен вимагати його законним шляхом у належному суді, вказавши на свій титул.

§ 41. Володареві, який володіє річчю не від свого імені, а від імені іншого, не переходить з цієї причини жодна правова основа для отримання цієї речі у власність.

§ 42. Ніхто не має права змінювати титул наданого йому майна; ніхто не може, наприклад, вбачати в позиченій книжці подаровану і через це приписувати собі титул; і навпаки, кожен має право те, що він мав перед цим, зберігати для іншого і передати йому у володіння, якщо він має волю і повноваження для цього.

§ 43. Як тільки буде введено так звані поземельні книги, міські чи кадастрові книги або інші схожі офіційні реєстри, при передачі права на нерухомі речі або земельні ділянки вимагається на-лежного запису у звичайні книги: без такого запису не можна отримати жодного законного володіння.

§ 44. Якщо рухому річ поступово передавали багатьом особам, то право володіння належить тим, хто справді має її під своїм контролем; якщо ж річ нерухома і вже введено записні книги, то право володіння належить тільки тому, хто записаний як володар у цій книзі.

§ 45. Кожній людині належить природне право доброї слави перед усіма іншими: отже, ні від володаря, ні від власника не можна вимагати документального доведення їхнього титулу.

§ 46. Така вимога не може існувати також і тоді, коли хтось ствер-джує, що володіння його опонента не узгоджується з іншими правовими припущеннями, наприклад зі свободою особи чи речі. В таких випадках опонент, який це стверджує, повинен подати скаргу належному суду і пояснити своє ймовірно сильніше право. У разі виникнення сумнівів перевага належить володільцеві.

§ 47. Наскільки володілець речі, яка видається забороненою чи викраденою, зобов’язаний вказати титул свого володіння, вирі-шують карні й політичні закони.

§ 48. Хто не знає, що річ, якою він володіє, належить іншому, є добросовісним володільцем; хто це знає, є недобросовісним.

§ 49. Добросовісність і недобросовісність володіння в разі виникнення сумніву і правового спору можна вирішити тільки шля-хом ухвалення судового рішення.

§ 50. Добросовісний володілець, ґрунтуючись тільки на самому добросовісному володінні без відповідальності за це, може ви-користовувати річ, якою він володіє, споживати її та навіть знищити.

§51. Будь-яка користь і будь-яка вигода, які породжує, дає і приносить річ, одне слово, всі плоди в найширшому розумінні, які прийняв чи спожив добросовісний володілець, належать йому.

§ 52. Недобросовісний володілець, навпаки, зобов’язаний віддати не тільки всі вигоди, отримані через володіння чужою річчю, а також і ті, які міг би отримати потерпілий, і відшкодувати всі збитки, які через це виникли. Це відшкодування не обмежується тільки вартістю речі, воно може враховувати також особливу цінність.

§ 53. Якщо добросовісний володілець зазнав витрат на річ, якою володів, або для її фізичного збереження, або для збільшення тривалого використання, то йому належиться компенсація.

§ 54. Проте якщо витрати було здійснено тільки для прикрашання або для задоволення, то компенсується лише стільки, наскільки річ дійсно виграла в загальній вартості і за скільки вона з легкістю може бути відчужена; проте колишній володілець має вибір забрати все назад, що ще може використовуватись і бути відділене без збитків.

§ 55. Недобросовісному володільцеві відшкодовуються тільки ті кошти, які він використав для збереження речі та її поліпшення, якщо ще існує вигода, яку від цього отримали, і тривають наслідки поліпшення; проте через цю компенсацію володілець не може бути змушений відчужувати саму річ.

§ 56. Якщо незаконний, але все ж добросовісний володілець відсту¬пає річ на користь законного володільця, то він відшкодовує збитки лише за загальною вартістю; також він вільний забрати ті речі, які за § 54 має право забрати добросовісний володілець.

§ 57. Якщо особа сама володіє річчю, але інша має право на всі або деякі доходи від користування цією річчю, то, зважаючи на різні частини, збігаються декілька різних володільців цілого: в цьому випадку одна і та ж особа, якщо вона переходить межі своїх прав, може з різних позицій бути одночасно добросовіс-ним та недобросовісним володільцем.

§ 58. Володіння може мати найрізноманітніший характер, отже, ніхто не в праві самовільно перешкоджати володільцеві. Той, кому таким чином перешкоджали, має право вимагати в суді заборони схожих нападів і відшкодування завданих збитків.

§ 59. Якщо правам володільця земельної ділянки або іншого речового права завдано шкоди через зведення нової або через знесення старої будівлі, водяних чи інших приспособлень, за винятком якщо виконавець будівельних робіт отримав захист від нього в порядку загального судочинства, то той, кому завдано шкоди, має право вимагати в суді заборони такого оновлення, а суд зобов’язаний невідкладно вирішити справу.

§ 60. Проте продовження такого будівництва не можна заборонити навіть в судовому порядку, якщо виконавець будівельних робіт таким чином хоче захиститися від близької очевидної загрози або якщо він візьметься і відповідно ґарантує те, що він у разі, якщо скаржник використає своє право заборони, поверне все в попередній стан і відшкодує спричинені збитки.

§ 61. Якщо ж з припиненням будівництва не пов’язана жодна небезпека або якщо той, хто накладає заборону, має намір відповідати за всі збитки і повністю забезпечити потрібні Гарантії, то ведення будівництва може бути припинено аж до повного вирішення справи.

§ 62. Якщо жодна сторона не надає достатніх ґарантій, то в сумнів-ному випадку не може бути обмежена природна свобода і кожна сторона залишається в непорушних правах свого володіння.

§ 63. Якщо володар речового права може довести, що вже наявна чужа будівля або інша чужа річ близька до обвалу, а йому загрожують очевидні збитки, то він має право вимагати забез-печення в суді, якщо вже до цього про громадську безпеку не подбали політичні установи.

§ 64. До прав володіння належить також право захищати своє во-лодіння, а у випадках, коли судову допомогу не може бути на-дано своєчасно, застосовувати силу супроти сили. Зрештою, політична установа повинна стояти на сторожі підтримки громадського спокою, так само як карний суд повинен дбати про покарання насильства в суспільстві.

§ 65. Якщо хтось вторгся або таємно хитрощами та проханнями проникає у володіння і хоче перетворити те, що дозволене йому милістю, на право, то таким чином незаконне і недобросовісне володіння стає несправжнім; у противному разі володіння розглядається як справжнє.

§ 66. Проти кожного несправжнього володільця може бути подано скаргу стосовно повернення в попереднє становище або стосовно покриття збитків. І те, і інше повинен постановити суд у законному слуханні, і навіть незважаючи на певне сильніше право, яке може мати на річ відповідач.

§ 67. Стосовно кого буде доведено, що він спочатку грубо напав і ви-тіснив добросовісного володільця, той втрачає також своє дещо сильніше право, яким він володів, і далі не заслуховується.

§ 68. Якщо одразу на місці неясно, хто є справжнім володільцем і на-скільки одна чи друга сторона може просити в суду підтримки, то річ, стосовно якої виникла суперечка, довіряють третій стороні на зберігання, поки спір про володіння не буде розглянуто та вирішено. Той, кого стосується цей випадок, навіть після цього рішення може подати скаргу про гадане сильніше право на річ.

§ 69. Якщо до просто утримувача речі одночасно звертається багато потенційних володільців стосовно її передачі і серед них є хтось, від чийого імені ця річ зберігалася, то її передають передовсім саме йому, а інших сповіщають про це. Якщо ця обставина не застосовна до жодного, то річ передають в руки судді, який повинен перевірити обґрунтування прав потенцій-них володільців і ухвалити щодо цього рішення.

§ 70. Володіння фізичною річчю втрачається, якщо вона загублена без надії знову бути знайденою; якщо її добровільно покинули, добровільно викинули; якщо її стерли з крайових реєстрів, міських та земельно-кадастрових книг; якщо її внесено на ім’я іншого або передано під владу іншого будь-яким іншим способом.

§71. Поки ще можливо знайти загублену або забуту річ, можна збе-регти за собою володіння просто власного волею. Божевілля і відсутність володільця припиняють володіння не більше як, наприклад, сон.

§ 72. Володіння нетілесними речами чи правами втрачається, коли інша сторона більше не хоче робити того, що завжди робила; якщо вона вже не терпить реалізації прав іншого або якщо вона більше не зважає на заборону утриматися від чогось, проте володілець у всіх цих випадках вдовольняється ситуацією і не подає скарги в суд на збереження володіння. Проте через саме невикористання права володіння не втрачається.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь