Про виконання заповіту

Лучший реселлер-хостинг



Вісімнадцятий основний розділ
Про виконання заповіту

§ 589. Якщо помирає особа, яка мала власне майно, то судова інстанція, до якої належала ця особа відповідно до свого останнього місця проживання, в силу своїх обов’язків у присутності двох офіційних свідків опечатує залишене майно, тобто накладає так звану судову заборону. Про випадки смерті якомога швидше повідомляють у владні установи.

§ 590. Якщо спадок перебуває на зберіганні в особи, яку заповідач сам призначив для виконання своєї останньої волі, або в руках ймовірних спадкоємців, які здатні самі керувати своїми справами і стосовно яких за спадок не треба хвилюватися, то опечатування слугує тільки як ознака юрисдикції суду і обмежується лише деякими незначними рухомими речами.

§ 591. Крім того, суд накладає ще вужчу заборону на спадок і до вступу спадкоємця в спадщину або призначення куратора передає його під нагляд довіреної особи. Суттєву готівку, державні облігації, приватні розписки, золото, срібло та коштовності суд бере на зберігання.

§ 592. Речі, які не можна відняти, які є невід’ємними в господарстві або не можуть довго зберігатися, не опечатують, а тільки особливим чином описують, а тим, хто за їхньою допомогою забезпечує ведення господарства, передають для використання або в оборот, але в будь-якому разі через перерахунок.

§ 593. Спадкові речі, які перебувають під юрисдикцією іншого суду, на отриманий запит місцевий суд передає на зберігання, поки судова інстанція, до юрисдикції якої належав заповідач на час своєї смерті, не винесе дальші розпорядження.

§ 594. Цій особистій судовій інстанції підсудне також судове прова¬дження стосовно всього без винятку спадкового майна навіть тоді, коли заповідач залишив по собі нерухомість в іншій землі.

§ 595. Ніхто не може привласнювати з власної волі спадок, який йому призначено. Хто вважає, що має право на спадок, повинен заявити про свої вимоги до судової установи, підкріпити їх відповідними заявами і таким чином поклопотатися про передачу своєї частини спадщини за постановою суду.

§ 596. Оскільки право на спадок наступає тільки після смерті запові-дача, то суд повинен передусім пересвідчитися в його смерті або оголошенні його померлим і впевнитися, чи існує письмовий чи усний заповіт або кому ще належить право на спадщину.

§ 597. Хто отримує на зберігання письмовий заповіт або приймає усний у ролі свідка, повинен протягом восьми днів від того часу, як дізнався про смерть заповідача, повідомити про це для дальшого виконання або інстанцію виконання заповіту, або свою власну судову інстанцію, або нести відповідальність за всі збитки, спричинені з причини його недбалості.

§ 598. Хто з певним наміром або для збитків третьої сторони знищує заповіт, привласнює або приховує його, той скоює злочин обману.

§ 599. Наданий на розгляд суду письмовий заповіт одразу оглядають зовні в присутності двох свідків, тоді, без пошкодження печатки і змісту, розривають і зачитують. Цю судову дію заносять у протокол, зазначають видимі пошкодження, які при цьому знаходять, досліджують додатки, на які посилається заповідач, та додають до справи.

§ 600. Якщо щодо заповіту, який самостійно склав заповідач і не підписав жоден свідок, виникне підозра, що підроблено печатку або почерк, то цей заповіт треба дуже уважно дослідити, зважаючи на обставини часу, місця та особи, а також чітко вказати, де, коли і хто знайшов і подав такий заповіт.

§ 601. Якщо надається усний заповіт, підкріплений відповідним єди- нодушним письмовим документом свідків, то немає потреби одразу заслуховувати свідків. Якщо ж документ таким не є або виникає суперечність, то на вимогу зацікавленої сторони, яка має свободу ставити запитання, викликають свідків, чиї свід-чення під присягою заносять до протоколу, через що втім ще не виносять рішення; кожен зацікавлений має право на дальші дії.

§ 602. Кожну внесену на розгляд суду письмову чи усну останню волю публічно зачитують. Пункти, виконання яких має відбутися невідкладно, одразу повідомляють спадкоємцеві або його представникові. Кожен, хто має в цьому інтерес, може вимагати завірену копію розпорядження останньої волі.

§ 603. Якщо до суду подано декілька заповітів, то всіх їх слід оголосити офіційно.

§ 604. Якщо існують свідчення через сам заповіт або через якусь іншу обставину, що особа заповідача на час своєї смерті була підпорядкована іншій судовій інстанції, то розпорядження останньої волі передають туди, а також забезпечують потрібне зберігання знайдених у померлого речей.

§ 605. Якщо померлий залишив по собі нерухоме майно в іншій землі, то на вимогу відповідної тамтешньої судової установи або сторони надається оригінал розпорядження останньої волі. В такому разі обумовлюється майбутнє повернення цього документа і збереження завіреної копії оригіналу.

§ 606. Хто обґрунтовує своє право на спадщину угодою, повинен подати саму спадкову угоду до інстанції виконання заповіту, вимагати її відповідного оголошення і вчинити всі інші належні заходи для процедури виконання заповіту.

§ 607. Якщо немає ні розпорядження останньої волі, ні спадкової уго¬ди, то претенденти на спадок легітимізуються на право закон¬ної черги, і далі судова інстанція займається їхніми правами.

§ 608. Хто може самостійно розпоряджатися своїм правом на спадок, той може приймати спадок з усіма пов’язаними правами та обов’язками або відмовлятися від нього. Осіб, які нездатні управляти своїм майном, у цьому, як і в інших випадках, репрезентують їхні опікуни та піклувальники за відповідними приписами П’ятого основного розділу Першої частини.

§ 609. Якщо когось призначено спадкоємцем, кому право на спадок належало і без заповіту, то він не має права подавати заяву на законну чергу на спадок і таким чином порушувати розпоряджен¬ня про останню волю. Проте це дозволяється тим особам, яким належить обов’язкова частка і які хочуть задовольнитися нею.

§ 610. Відомий спадкоємець повинен з’явитися в інстанції з виконан¬ня заповіту протягом шести місяців після смерті заповідача.

§ 611. Якщо за цей час спадкоємець помирає, не повідомивши про себе, то його право на спадок переходить до його спадкоємців, якщо заповідач їх не позбавив цього права і не призначив натомість інших спадкоємців. Проте для спадкоємців час на роздуми надається тільки на термін, який залишився з тих шести місяців.

§612. 3 важливих причин час на роздуми може бути подовжено ще на три місяці. Якщо не було подано клопотання про подовжен¬ня терміну або якщо цей строк вже взагалі минув, то на всю спадкову масу встановлюється представник, і через нього або через когось іншого, хто в цьому зацікавлений, спадкоємцеві повідомляють, що він, при втраті свого права на спадок, повинен подати своє пояснення в термін протягом місяця.

§ 613. Від спадкоємця залежить, чи приймати спадок безумовно чи з привілеєм опису спадкового майна.

§ 614. Якщо він приймає такий привілей, то опис майна відбувається в судовому порядку за кошти спадкової маси і він відповідає за зобов’язаннями перед кредиторами і леґатаріями настільки, наскільки це дозволяє майно заповідача, не втрачаючи при цьому свого.

§ 615. Заповідач не може ні позбавити своїх спадкоємців цього права, ні відмовити у складанні такого опису. Навіть якщо в спадковій угоді чітко вказано відмову від цього, вона недійсна.

§ 616. Опис проводять два працівники суду в присутності двох домочадців або сусідів у ролі свідків з притягненням потрібних оцінювачів, що дали присягу. Працівники суду належним чином описують весь спадок разом із зобов’язаннями. Оцінювачі вказують вартість спадкової речі.

§ 617. Кожен, хто справді зацікавлений, може бути присутній при проведенні опису і за свої кошти отримати його завірену копію. Він навіть може вимагати, щоб особи, які зберігали або управляли спадком, клятвено підтвердили правдивість вказання всіх спадкових речей.

§ 618. Хто приймає спадок без складання опису, в будь-якому випадку відповідає перед всіма кредиторами на їхні вимоги і перед всіма леґатаріями за їхніми леґатами, навіть якщо для цього не вистачає успадкованого майна.

§ 619. Добросовісне управління спадком само по собі ще не є оголошенням про спадок. Проте хто недобросовісно привласнює собі спадок, той відповідає за всі завдані збитки.

§ 620. Спадкоємці за законом, недостатньо забезпечені кредитори і сторони, які оскаржують право на спадок, також можуть вимагати проведення опису. В першому і другому випадках кошти на це покриває спадкова маса, в останньому випадку — відповідна сторона.

§ 621. Якщо спадковий кредитор має побоювання, що після об’єднання залишеного спадку з майном спадкоємця всього майна не вистачатиме для сплати боргів і заповідача, і спадкоємця, то він може вимагати відокремлення спадку від власного майна спадкоємця й інціювати особливу реєстрацію цього. Проте в цьому разі він втрачає будь-які претензії на інше майно спадкоємця.

§ 622. Якщо майбутній спадкоємець сам не може брати на себе зобов’язання і керувати своєю власністю, а також коли особа спадкоємця і його місцеперебування невідомі, то судовий орган повинен скласти опис спадкового майна згідно зі своїми обов’язками. В усіх інших випадках це стається на вимогу сторони.

§ 623. Те, що було б найкращим для неповнолітньої особи або особи, яка нездатна самостійно керувати своїм майном, визначає П’ятий основний розділ Першої частини. Найкраще для спадкоємців, чиї особа і місцеперебування не встановлені, це накласти сувору заборону, зробити опис майна та призначити куратора.

§ 624. Якщо спадкоємець відомий, але невідоме його місцеперебування, то призначений куратор повинен оголосити про настання спадщини невідкладно через відповідний едикт. Якщо спадкоємець не повідомляє про себе, то майно так довго залишається на збереженні та в управлінні суду, поки спадкоємця можна буде визнати мертвим згідно із законом. Тоді виконання спадку відбувається так, ніби на час настання спадщини спадкоємець був мертвим.

§ 625. Якщо судові відомо про наявність законних спадкоємців, але не відомо, кому з них належить переважне право на спадок, то при відкритті спадщини слід діяти так само без шкоди для права на спадок, яке належить законному спадкоємцеві, аж до того, поки не закінчується законний термін; спадкоємцем вважається той, хто серед тих, які про себе заявили, має за за¬коном переважне право. Якщо ніхто не заявляє про себе, то спадщину аж до визначеного часу зберігає та управляє нею суд, а потім вона вважається відумерлою спадщиною.

§ 626. Сповіщення через едикт відбувається також тоді, коли для суду цілком невідомо, чи заповідач залишив законного спадкоємця. Якщо у встановлений законом термін ніхто не повідомляє про себе, то спадщина хоч і належить державній скарбниці, та пра-во на спадок залишається відкритим. Кожен законний спадко-ємець може висунути його і вимагати повернення спадкового майна.

§ 627. Недостатньо, щоб едикти, які повідомляють про настання спадщини, за звичкою просто були опубліковані в громадських часописах. Це оповіщення має відбуватися протягом трьох ро-ків поспіль, кожного року двічі, а саме на початку січня і липня, а заодно повинно містити наслідок, з яким закон пов’язує недбайливе ставлення до своїх прав.

§ 628. Якщо місцеперебування спадкоємця за розпорядженням останньої волі або за законом відоме, то йому невідкладно письмово оголошують про настання спадщини. Якщо про¬тягом шести тижнів він не відповідає, то його просять про пояснення через запит до судової установи місцевості, де він перебуває, це прохання містить також застереження, що якщо він не дасть про себе знати протягом одного року і шести тижнів, то його мовчанка вважатиметься відмовою від права на спадок.

§ 629. Термінові справи, пов’язані з виконанням заповіту, за обста-винами переймає або куратор, або виконавець останньої волі, якого назвав заповідач. Його розглядають як і будь-якого іншого управителя справами, якого призначив власник.

§ 630. Якщо вдова заповідача з певною ймовірністю стверджує, що вона вагітна, то їй надається належне утримання протягом шести тижнів після її пологів. Якщо кредитори спадкової маси наполягають на задоволенні їхніх вимог, то його виконують.

§ 631. Якщо цього вимагають обставини, то куратор може викликати кредиторів до суду через едикт і визначити термін, найдовше один рік і шість тижнів, щоб ті, хто з’явився, пропорційно отримали задоволення вимог, а ті, хто не з’явився, вдовольни-лися майном, що залишилося.

§ 632. Як тільки стає відомо, кому через подану умовну або безумовну заяву на прийняття спадщини належить спадкове право, спадщину передають, передачу фіксують в протоколі і виконання заповіту вважається закритим.

§ 633. Але якщо заповідач мав розрахуватися з державою, то спадщину не передають його спадкоємцям, поки не буде погашено всі рахунки.

§ 634. Судова установа далі вже не дбає ні про задоволення, ні про Гарантії кредиторам. Також передача спадщини не відсувається до сплати легатів. Спадкоємець виконав свій обов’язок, якщо він доводить, що він повідомив леґатаріїв про легати, які їм належать, і виконав волю заповідача так, як міг, або надав на це достатні Гарантії.

§ 635. Що ще повинна зробити інстанція виконання заповіту перед судовою передачею спадку, зважаючи на законні помірні внески до лікарняних установ, установ для бідних та шкільних установ, беручи до уваги збір на випадок смерті, податок зі спадку і податок за вивезення майна за кордон, визначають політичні розпорядження.

§ 636. Передачу спадку у володіння спадкоємцеві, яку здійснив суд, вже не можна оскаржити, за винятком випадку, коли ще хтось до спливу строку давності заявляє про переважне або таке ж право на спадок і через це подає належну скаргу.

§ 637. Проте ця скарга дійсна тільки щодо особи, яка володіє спад¬ковим майном, бо присвоїла собі право на спадок. Хто не пре¬тендує на право на спадок, а хоче лише отримати у власність відповідну частину спадку, той повинен подавати скаргу не стосовно спадкування, а щодо права власності.

§ 638. Якщо докази скаржника стосовно його права на спадок достатні і внаслідок цього відповідача зобов’язують поступитися спадщиною повністю або частково, то спори стосовно повернення володільцем зібраних плодів або отриманих від спадкового майна коштів розв’язуються за правилами, які встановлені в Другому основному розділі щодо добросовісного і недобросовісного володіння.

§ 639. Якщо з’являється спадкоємець, якого за законом вважали по-мерлим, то спадкоємець, який вже прийняв спадщину, поступається наявним спадковим майном на його користь або сплачує його вартість. Особі, що володіла спадщиною, сплачують понесені витрати. Треті особи, які за цей час добросовісно набули у володіння частину спадку, не відповідальні ні перед ким.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь