Про вину

Лучший реселлер-хостинг



Тринадцятий основний розділ
Про вину

§ 411. Вина в правовому розумінні — це вільна дія або бездіяльність, які суперечать примусовим зобов’язанням перед іншими.

§ 412. Події, в основі яких не було вільної дії або бездіяльності, які не могли були передбачені або щонайменше їх неможливо було уникнути, не належать до вини: це випадки.

§ 413. Якщо хто-небудь по своїй волі ввійде в стан, за якого він позбувається свободи дії, наприклад нап’ється чи віддасться сильній пристрасті, то те, що він у цьому стані зробить на шкоду іншому або не зможе діяти, є виною, а не випадком.

§ 414. Існує публічна і приватна вина залежно від того, чи через вільну дію, або бездіяльність було порушено зобов’язання перед громадянським суспільством загалом чи проти окремих його членів.

§ 415. За публічну вину завжди платиться встановленим за це штрафом. Приватна вина має наслідком обов’язок виправити завдану несправедливість і компенсувати спричинені збитки. Якщо два види вини поєднуються в одній-однісінькій дії, то штраф і компенсація відбуваються одночасно.

§ 416. Якщо публічна вина полягає лише в незначному відхиленні від громадського порядку або в нехтуванні громадського обов’язку, то це адміністративний або інший цивільний проступок. Проте якщо спокій і безпеку суспільства було порушено зловмисно і через дію чи бездіяльність, чітко описаними в карному зако-нодавстві, то така вина називається злочином.

§ 417. Наслідки адміністративних та інших цивільних проступків визначено в адміністративних, фінансових і інших схожих приписах. Що буде справедливим стосовно злочинів і покарання за них, визначається в карному законі.

§ 418. Тільки якщо подано позов щодо компенсації, зокрема щодо вирівнювання несправедливості, рішення ухвалюють відповідно до цивільного приватного права, і провадження, якщо тільки воно чітко не належить до компетенції кримінального суду, належить цивільному суду; вина може полягати в неви-конанні договору або в іншому порушенні чи завданні шкоди особі фізично, її свободі, гідності або майну.

§ 419. Щоб мати можливість провести компенсацію, треба або повернути все в попередній стан, або відшкодувати оцінну вартість. Якщо компенсація стосується тільки понесених збитків, а саме зменшення наявного майна, то це, власне, компенсація збитків. Якщо ж вона поширюється також на неотриману вигоду або на погашення образи, то вона називається сатисфакцією.

§ 420. Будь-яка вина витікає із здоланного дефекту свідомості або волі, із дефекту свідомості, якщо не знають чи не помічають того, що повинні знати чи помітити, із дефекту волі — якщо усвідомлюючи свій обов’язок, умисно від нього ухиляються.

§ 421. Якщо дефект проявляється з боку свідомості, то він називаєть¬ся недоглядом, халатністю, якщо він проявляється з боку волі, то він називається поганим вчинком.

§ 422. Проступок через поганий вчинок важчий, ніж проступок через недогляд, навіть якщо збитки, завдані тим або іншим способом, одинакові. Лиха воля небезпечніша для майбутньої безпеки, ніж слабкий розум. Звідси права на захист від зловмисного ширші, ніж від недбалого, звідси і закони карають того більше, ніж цього.

§ 423. Існують високий і низький ступені як зловмисності, так і не-догляду, і між ними ще можна встановити багато проміжних. Проте вони так само не підлягають чіткому обрахунку, як не підлягають визначенню більша чи менша свобода того, хто діє.

§ 424. Найбільший недогляд взагалі вчиняє той, хто зовсім не турбується про виконання своїх обов’язків. Хто ж, навпаки, спрямовує на це всю свою увагу і напружує всі свої зусилля, той звільняється і від найменшого недогляду. Безліч інших ступенів недогляду перебувають між цими двома.

§ 425. Найбільший недогляд здається навіть більше браком волі, ніж свідомості. Він межує з поганим вчинком, і коли йдеться про компенсацію, навіть тлумачиться як зловмисність.

§ 426. Кожен відповідальний за свій поганий вчинок і недогляд, і навпаки, за випадковість, як правило, ніхто не несе відповідальності. Вона шкодить власникові, за винятком ситуації, якщо вона була спричинена через попередню неправомірну дію або якщо закон чи угода передбачають інакше.

§ 427. При застосуванні карних законів враховують різноманітні ступені поганого вчинку і недогляду. Може статися, що різних осіб, які разом скоїли протиправну дію, засуджують до різного, проте зіставного покарання.

§ 428. Якщо йдеться про відшкодування і сатисфакцію, то тут між поганим вчинком і недоглядом роблять таку різницю, що недбалих засуджують до відшкодування збитків, зловмисних — також до надання сатисфакції. На ступені зловмисності можна далі не звертати уваги. Протиправно спричинений збиток слу-гує єдиним критерієм для позову щодо відшкодування втрат.

§ 429. Некорисно і небезпечно сперечатися про ступені вже доведеного недогляду. Справедливість вимагає, щоб швидше той, хто скоїв навіть такий незначний проступок, зазнав наслідків, ніж той, хто без-будь якої вини через це зазнав збитків.

§ 430. Якщо хтось зі своєї вини сам собі завдав збитків, то він сам потерпає від цього. Проте якщо обоє, той, хто завдає шкоди, і той, хто її зазнає, спричинили збитки, то кожен несе половину відповідальності.

§ 431. Проте не кожна невигідна для іншого дія або бездіяльність є виною. Повинен бути закон або договір, за якими хтось зо-бов’язаний щось робити або бездіяти.

§ 432.Хто, користуючись своїм правом, не завдає іншому шкоди з певним наміром, невинний. Він користується правом природної свободи. З цього погляду незнання та бездіяльність не є виною.

§ 433. Отже, хто не знав про життя іншого, хто володіє недостатніми фізичними та духовними силами і не стверджує недостовірно зворотного, а якщо й володіє, то не зобов’язаний спеціально використовувати їх на користь іншого, той не може бути звинувачений через це у поганому вчинку або недогляді. Вина завжди передбачає чіткий обов’язок.

§ 434. І навпаки, ніхто не може виправдовуватися, прикриваючись незнанням закону або власних дій. Якщо хтось зобов’язаний щось зробити або взяв на себе зобов’язання щодо певного мис-тецтва чи ремесла, хто без прохання втрутився в чужу справу, той зобов’язаний обов’язково звертати на це увагу. Якщо він цього не робить, то він відповідає за це.

§ 435. Чи при виконанні договору було допущено недогляд, чи ні, треба оцінювати з його змісту. Хто взяв на себе обов’язок чатувати цілу ніч, вчинив недогляд, навіть якщо спав тільки чверть години. Проте хто взяв на себе обов’язок чатувати тільки годину, решту часу може спати.

§ 436. Того, хто на прохання іншої особи безоплатно та без лихого наміру щось дарує, зичить, позичає, виконує певну справу, зберігає річ, але не брався за більше, ніколи не можна звинувачу-вати в недогляді. Щодо нього буде доречне невинне незнання. Якщо ж він при цьому діяв підступно, то він відповідає за спричинені цим збитки.

§ 437. Якщо ж, навпаки, дарувальник, позичальник, управитель справами або зберігай речі запропонував себе для цієї послуги або визнав себе відповідальним за виконання доручення у певній справі, мистецтві чи подібних обов’язків, то припускається, що він добре ознайомлений з предметом справи. Отже, він відпо-відає за збитки, спричинені з його недбалості.

§ 438. Ремісники, митці, правники, лікарі та хірурги, землеміри, бух-галтери, шинкарі, моряки, візники і под. відповідають за запо-діяну через їхню недбалість шкоду ще й тоді, коли їхня участь була безоплатною. Щодо вини судді скаржаться до суду вищої інстанції. Він за службовим обов’язком досліджує і оцінює скаргу.

§ 439. Той, хто без запрошення, повноваження і потреби втручається в чужу справу, вже через це вчиняє проступок. Він відповідає не тільки за зловмисне в його житті, а й за наслідки свого незнання, і навіть за будь-який неґативний випадок, який би не трапився без цього неправомірного втручання.

§ 440. Хто в разі пожежі, паводка, безладів або в іншому екстреному випадку послужив для когось, на його рахунок не можна віднести шкоду, якій він не зміг запобігти, хіба що він зі своєї вини перешкодив іншому, який би зміг зробити ще більше. Але і в цьому разі він може поставити свою принесену користь проти завданої шкоди.

§ 441. Обдарований, позичальник і позичкоотримувач, довіритель та вкладник і взагалі кожен, кому належить певна послуга, мають лише стільки прав, скільки їм надано за безоплатним договором від виконавця. Зі свого боку вони повинні проявити потрібну старанність. Якщо при такій справі виникають збитки, то в разі сумнівів це вважається швидше проступком, ніж випадком.

§ 442. У всіх двосторонньо зобов’язувальних договорах жоден не хоче дарувати щось контрагентові. Вони очікують один від одного однакових вигод і мають на це право. Кожен зобов’язується щодо належного старання. Хто не виконує цей обов’язок, чинить недогляд і відповідає за це.

§ 443. Також і за порушення, завдані безвідносно до певного договору, умисно чи з недогляду, постраждалому належить відповідна компенсація, навіть незважаючи на те, чи порушника буде покарано, чи ні.

§ 444. Хто завдає комусь тілесних ушкоджень, той покриває витрати на лікування постраждалого, відшкодовує заробіток, який він втратив, і також оплачує йому, якщо той цього вимагає, так звану справедливу суму за завданий біль.

§ 445. Якщо потерпіла особа через завдання тілесних ушкоджень буде спотворена, особливо якщо це особа жіночої статі, то цю обставину слід враховувати тією мірою, якою вона може пере-шкодити її дальшому успіхові в житті.

§ 446. Якщо внаслідок тілесних ушкоджень було спричинено смерть батька, то його дружина і діти мають право вимагати від того, хто цю шкоду спричинив, не тільки те, що вони через це втра-тили зі свого законного утримання, а також і дальшого відшкодування збитків, а якщо пошкоджень було завдано з наміром, то і повної сатисфакції. Це право мають також і інші особи, яким через такі ушкодження завдано збитків.

§ 447. Хто звабив особу жіночої статі і зачав з нею дитину, повинен передусім оплатити витрати на пологи і післяпологовий період і виконувати інші обов’язки батька, описані в Третьому основному розділі Першої частини.

§ 448. Той, хто позбавляє іншого свободи через протиправний арешт, насильницьке викрадення або особистий полон, передусім зобов’язаний забезпечити потерпілому колишню свободу і відшкодувати йому всі завдані цим збитки й упущену вигоду. Якщо він не може забезпечити йому волі, то, як і у випадку з убивством, він повинен компенсувати всю завдану шкоду його дру-жині, і його дітям, і всім особам, які від цього постраждали.

§ 449. Право хорошої репутації може бути порушено образою усно, письмово чи зображенням, а також через інші лихі дії, які ображають честь особи. Якщо через це виникають реальні збитки, то постраждалий має право вимагати від порушника повної компенсації в цивільному суді.

§ 450. Якщо дійсних реальних збитків через це не виникає, то цивільний суд карає порушника арештом, грошима або іншими покараннями. В таких випадках процесів не допускають, але після звичного судового дослідження навпрямки призначають співрозмірне покарання.

§ 451. Мірилом покарання, окрім майнового стану, слугують також взаємні стосунки між ображеним та кривдником. Покарання, крім того, є заходами для збереження громадського порядку і безпеки. їх встановлюють завжди на користь бідних, якщо вони визначаються грошима.

§ 452. Якщо виникає небезпека нових порушень, то постраждалий може наполягати на достатньому ґарантуванні від майбутніх образ його честі. Цим служить або депонування чи ґарантія певної грошової суми, або погроза посиленим покаранням. За наклепи карають згідно з карним законодавством як за злочини.

§ 453. Існує безліч способів зменшити статки іншої особи. Постраждалий, наскільки це можливо, повинен потурбуватися про засоби доведення порушення, навмисного чи з недогляду, та спричинених цим збитків.

§ 454. Якщо шкоду завдано з наміром, чи то задля власної вигоди, а саме грабежу, крадіжки, обману, неправомірного насилля, або через хуліганство і зловтішання, то постраждалий має право вимагати відшкодування як вартості особливої прив’язаності до речі, так і упущеної вигоди.

§ 455. Якщо ж шкода виникла через недбалість чи винну необізнаність, через те, наприклад, що дітей чи божевільних неналежно утримували, що необережно чи невміло поводилися з вогнем, водопроводом, стрільбою, водінням, їздою верхи, будівництвом, копанням, киданням, виливанням тощо, то порушник відшко-довує найвищу вартість, яка існувала з часу пошкодження до часу компенсації.

§ 456. Дітей і божевільних не можна звинувачувати ні в обмані, ні у винному незнанні. Шкоду, спричинену їхніми діями, якщо їх не підбурили до дії через чужу вину, відносять до випадку. Але оскільки відшкодування шкоди ґрунтується на праві на захист, яке діє і щодо дітей та божевільних, то в разі, якщо шкоди не компенсує той, на кому лежить вина, то відшкодування покла-дають на заподіювана шкоди.

§ 457. Якщо хтось постраждав або зазнав збитків через тварину, то за це відповідає той, хто її до цього спонукав, нацькував або знехтував належним утриманням. Якщо таку вину не можна довести, то пошкодження або збитки вважають випадковими.

§ 458. Хто на своїй землі натрапляє на чужу худобу, тільки через це ще не має права її вбивати. Він може її прогнати потрібного силою або, якщо йому через це завдано збитків, використати право за-стави на стільки голів худоби, скільки йому вистачає для повної сатисфакції. Проте він повинен, якщо сторони не домовилися між собою раніше, протягом трьох днів подати суду скаргу або віддати заставлену худобу.

§ 459. Перед постраждалим можуть відповідати також і декілька осіб, а саме якщо вони об’єднаними силами і бажанням вчинили протиправну дію, або сприяли їй через прохання, поради, роздратування, погрози, накази, допомогу, приховування тощо, або якщо не виконали свій особливий обов’язок перешкоджати злу.

§ 460. Покарання відповідно покладають на всіх учасників і співвинуватців. Проте компенсацію надають постраждалому лише раз. Якщо порушення відбулося зі злим наміром, то всі відповідають за одного, а один за всіх. Якщо воно сталося з недогляду, то ко-жен відповідає сам за себе.

§ 461. Спричинене виною покарання стосується тільки винуватця, а не також і його спадкоємців. Але повне відшкодування спричиненої шкоди також стосується і спадкоємців.?

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь