Як прав на речі набувають і втрачають за давністю

Лучший реселлер-хостинг



Вісімнадцятий основний розділ
Як прав на речі набувають і втрачають за давністю

§ 588. До причин, з яких припиняються права і обов’язки, належить також час, на який їх було обмежено. В окремих випадках це обмеження визначається то розпорядженням останньої волі, то договором, то рішенням суду, але загалом — тільки законом.

§ 589. Втрата права, яке взагалі не використовували протягом визначеного законом часу, називається втратою за строком давності. Втрачене таким чином право називається простроченим правом.

§ 590. Якщо прострочене право згідно із законом переноситься на когось іншого, то воно називається правом, набутим за давністю. Такий спосіб отримання називається набуттям права за давністю.

§ 591. Через строк давності в прямому значенні все існуюче право припиняється через невикористання, і так відновлюється первинна свобода. Через набуття права за давністю один втрачає своє право, тому що ним не користується, а другий отримує його внаслідок законного володіння. Набуття права за давністю, отже, охоплює втрату за строком давності, і навпаки, втрата за строком давності відбувається і без набуття права.

§ 592. Щоб приватна власність не залишалася назавжди в невизначеному стані і щоб, наскільки це можливо, запобігти чи скоротити судові спори, закон повинен ввести і чітко визначити цивільні права на набуття та втрату права за давністю.

§ 593. Кожен, хто може набувати власність, може отримати її і через набуття права власності за давністю. Проте вимагається, щоб він фактично володів річчю чи правом, яке він хоче набути таким способом, щоб його володіння було правомірне і добросовісним і тривало впродовж усього часу, який визначає закон.

§ 594. Втрата права за давністю Гарантує не лише власність, а також право на відчуження. Тож його не можна безумовно застосовувати щодо підопічних, церкви, громади й інших моральних установ, проти управителів громадським майном і проти тих, хто був відсутній без своєї вини чи не зміг подати скаргу з ін¬шої причини. їм закон надає особливий захист.

§ 595. Те, що можна набути, можна також набути за давністю. І навпаки, речі, якими ніхто не може володіти відповідно до їхніх суттєвих характеристик або згідно з цивільними правами, а також речі, які цілком і повністю невідчужувані або які не можна придбати, не є предметом набуття за давністю.

§ 596. З цієї причини права, які належать винятково главі держави як очільникові держави, наприклад право встановлювати мито, карбувати монети, встановлювати податки та інші так звані суверенні права монарха, не можна набути за давністю. Спосіб набуття права, введений тільки для приватних прав і тільки окремим громадянам, не можна, власне, застосовувати до публічних прав держави.

§ 597. Права, не закріплені винятково за главою держави, хоча їх і можуть загалом набути за давністю всі громадяни, але деякі з них, наприклад права на лісові угіддя, полювання, риболовлю тощо, вимагають довшого володіння, ніж звичайно.

§ 598. Права подружжя, батька, дитини та інші особисті права, які не мають нічого спільного з майновими правами, не є предметом набуття права за давністю. Проте добросовісним чоловікові і дружині, батькам і дітям дозволяють невинне незнання про тимчасове отримання та використання їхніх помилково привласнених прав.

§ 599. Торговельні операції, які кожен може добровільно виконувати або не виконувати, наприклад купувати там чи деінде зерно, хліб, вино тощо, обирати перевізників, які возять його товари, не підлягають набуттю за давністю. Проте якщо особа чітко або за мовчазної згоди надала іншій особі право заборони, то володіння проти її волі починається з того моменту, коли відбулася заборона стосовно іншої особи і коли всі потрібні вимоги збіглися, і таким чином спричинено отримання права власності за давністю.

§ 600. Отже один власник не може реалізовувати свої права вічно, на¬приклад не використовувати свої луги або свою воду, без того щоб його сусід не отримав права на це. Як тільки сусід заборонить йому випасати худобу на цій поляні або ловити рибу в цій водоймі, а він прийме цю заборону, то з часом право одного може втратити чинність за давністю, а другий може набути це право.

§ 601. Кожне володіння, яке ґрунтується на цій підставі, достатнє для передачі власності, якщо така належить тому, хто її передає, є правомірним і достатнім для отримання права власності за давністю. Такими є заповіт, дарування, позика, купівля і продаж. Інші правові дії, як наприклад позика речі на прокат, передача речі на зберігання, застава землі і майна, не є достатніми для цього.

§ 602. Володіння повинно бути добросовісне. Якщо той, хто обмінює, купує або отримує подарунок, знає, що передана йому річ на-лежить третій особі, або може дізнатися про справжнього власника нерухомого майна або зареєстрованого права з публічних реєстраційних книг, то він вже вважається недобросовісним володарем і не претендує на захист закону.

§ 603. Володіння також повинно бути справжнім. Якщо його добуто силою, отримано на прохання або таємно виманено, то вже через ці дії воно є недобросовісним. Недобросовісність попереднього володаря не перешкоджає його доросовісному наступникові в тому, щоб він розпочав набуття права власності за давністю з дня свого володіння.

§ 604. Дотепер час, в рамках якого право з’являється або зникає, визначали тільки для окремих випадків. У всіх випадках отримання права власності за давністю або його втрати з цієї ж причини конче потрібно визначати обов’язкові часові рамки. Це залежить і від різноманітності речей, і від особи.

§ 605. Серед майнових прав право володіння власне можна набути за давністю тільки з власністю речі, яка перебуває у володінні. Набуття за давністю права власності на рухомі речі, власність на які набувач не отримує одночасно з передачею, настає після трирічного законного володіння.

§ 606. Нерухомі речі, занесені в офіційні реєстраційні книги на ім’я володаря, набувають у власність за давністю протягом трьох років і шести тижнів. Межі набуття права власності за давністю визначаються відповідно до величини зазначеного володіння.

§ 607. Де ще не введено реєстрові книги, а придбання нерухомих ре¬чей можна довести із судових актів та інших документів, набуття права власності за давністю вступає в силу тільки через десять років.

§ 608. Сервітути та інші особливі права, які реалізуються на чужій землі, набувають у власність за давністю протягом трьох років і шести місяців. Строк рахують від того дня, коли того, хто має на це право, офіційно занесено до реєстраційних книг.

§ 609. Поки той, хто має на це право, не зареєстрований, йому належить тільки фізичне, але не правове володіння. Тільки після тридцяти років такий добросовісний володар, навіть без законного титулу щодо цього, може вимагати реєстрації.

§ 610. Стосовно прав, які рідко можна реалізовувати, наприклад надавати в розпорядження церковний прихід або залучити когось до внеску при будівництві мосту, той, хто подає заяву на реєстрацію, повинен довести не тільки, що минуло тридцять років, а й те, що він за цей час тричі користувався цим правом.

§ 611. Заставу, позику, передані на зберігання речі кредитори, позичальники та зберігані не можуть набути у власність за давністю з причини відсутності справжнього, правомірного і добросовісного володіння. їхні спадкоємці репрезентують заповідача і мають не більше правової основи, ніж вони. Тільки третій правомірний володілець може скористатися часом для набуття права за давністю.

§ 612. Рухомі речі, які хтось викрав, або нерухомі, якими він заволодів, його спадкоємець ніколи не може належно набути за давністю. Третій добросовісний володар таких речей повинен чекати вдвічі довше від звичного часу. Це стосується також подарованих чужих речей.

§ 613. Також і стосовно державної скарбниці, тобто стосовно управителя суспільними надходженнями, наприклад майном державної скарбниці або державної землі, як і стосовно майна церков, громад та інших дозволених моральних установ, звичного строку для набуття права за давністю недостатньо. Володіння такими рухомими речами слід продовжити до шести років, а нерухомими, які зареєстровані в реєстрових книгах, — до шести років і дванадцяти тижнів. Всі інші права набуваються тільки через володіння протягом сорока років.

§ 614. Хто перебуває в спілці з особою, яка отримує привілеї за за¬коном, тому також належать ці привілеї. Взагалі пільги діють стосовно інших осіб, які так само мають сприяння.

§ 615. Перебування власника за межами провінції, в якій зберігається річ, перешкоджає набуттю права за давністю таким чином, що час добровільної та невинної відсутності рахується за половину, тобто рік — тільки за шість місяців. Проте час не може бути подвоєно довше, ніж загалом до тридцяти років. У разі винної відсутності правовий привілей не діє.

§ 616. Оскільки кожне набуття права за давністю охоплює і його прострочення, то і те, і те відбувається в один момент часу. Але власне для прострочення, тобто для втрати права на свою річ або на річ третьої особи через невикористання, як правило, потрібно тридцять років.

§ 617. Отже всі права стосовно третьої особи, які не закріплені в пу¬блічних книгах реєстру, але існують в торговому житті, неза¬лежно від того, чи вони ґрунтуються на договорі чи на заборгованості, припиняються через тридцятилітнє невикористання або через мовчання, що спостерігається протягом цього часу.

§ 618. Це також діє щодо всіх зобов’язань, які може бути скасовано, боргових розписок і вимог, які полягають в щорічних відраху-ваннях, відсотках, ренті або в наданні певних послуг. Тільки з огляду на осіб, що мають привілеї згідно з § 613, як для набуття права за давністю, так і для його прострочення потрібно сорок років.

§ 619. Зважаючи на зобов’язання, які не може бути скасовано, наприклад обов’язок забезпечувати дітям невід’ємне утримання, ділити спільну річ, визначати межу і под, взаємні права не може бути втрачено за давністю. Це стосується також обов’язку платити податки та відрахування. Від зобов’язань такого виду можна бути звільненим тільки через виняткові чинні привілеї.

§ 620. Поки кредитор тримає заставу в своїх руках, йому не можна висунути нереалізацію права застави, отже, право на заставу не може бути втрачено за давністю. Боржник також не втрачає за давністю свого права на повернення застави.

§ 621. Боржник не має права чинити всупереч закону і визначати для себе коротший термін давності. Також він не може раніше ніж за тридцять років скасовувати боргові розпис¬ки, які він видав кредиторові. Проте якщо хтось загубив свої власні документи, то він може подавати заяву до суду про їхнє скасування.

§ 622. Анулювання зареєстрованого в публічних книгах боргу, якщо зазначений у них кредитор чи його спадкоємець не погоджується, може відбутися тільки через тридцять років. Проте влас¬ник має право належно зареєструвати отриману квитанцію про погашення боргу в будь-який час.

§ 623. Загальне правило, що через невикористання право втрачається тільки через тридцять років, можна застосовувати тільки в тих випадках, для яких закон не встановив коротший термін.

§ 624. Права оскаржувати розпорядження останньої волі, вимагати встановлення обов’язкових часток, відкликати подарунок через невдячність того, хто його отримав, скасовувати угоду про обмін через порушення принципу щодо половини повинні бути застосовані протягом п’яти років. Коли цей час минув, то права прострочують.

§ 625. Як довго діє право подання векселя, встановлює вексельний статут.

§ 626. Право позову щодо завданої шкоди втрачає силу після трьох років з того часу, коли про шкоду стало відомо постраждалому. Якщо він не знав про шкоду, то право позову втрачається за давністю тільки через тридцять років.

§ 627. Позови щодо образ, які полягають лише в образах усних, письмових або жестами, із закінченням одного року не можна більше заявляти. Якщо ж образа полягає в діях, то право позову для сатисфакції триває три роки.

§ 628. Проти осіб, які не в стані подати до суду на свого опонента, не може розпочатися перебіг строку для набуття права чи його втрати за давністю. В цьому разі байдуже, чи ця неспроможність виникла через неповноліття, чи божевілля таких осіб, яким не призначили опікуна, чи через почесну відсутність в цивільній або військовій службі, якої не можна було уникнути, чи, зрештою, через перерву в судочинстві, наприклад під час епідемії або війни.

§ 629. Такий самий виняток діє стосовно дружин, дітей або підопічних щодо чоловіків, батьків і опікунів, поки вони перебувають під шлюбною, батьківською або опікунською владою.

§ 630. Проте якщо перебіг строку для набуття права чи його втрати за давністю вже розпочався, то він триває стосовно всіх визначених осіб. Проте закон надає їм інший привілей — повернення в попередній стан.

§ 631. Хто добросовісно переймає річ від правомірного і добросовісного володаря, той як наступник має право врахувати час свого попередника на отримання права за давністю. Це саме стосується і прострочення.

Купите сервер и забудьте об ограничениях

Comments:

Залишити відповідь