Пацифікація на землях Західної України 1921-1939 рр.

Пацифікація Східної Галичини відбувалася на тлі глибокої політичної кризи, яка охопила Польську республіку у середині 1920-х років. Цей період ознаменувався боротьбою із внутрішньою опозицією, консолідацією режиму «санації» всередині польського суспільства із застосуванням маршалом Юзефом Пілсудським репресивних, часом — авторитарних методів правління. Боротьба з опозицією всередині Польщі також збіглася із Великою Депресією, яка значно погіршила економічне становище в країні і призводила до радикалізації різних прошарків суспільства.

Ці загальнодержавні потрясіння особливо відчутно проявлялися в Східній Галичині, яка опинилася під польським контролем після поразки Західноукраїнської Народної Республіки у 1919 році. Територія Східної Галичини була офіційно передана Лігою Націй 14 травня 1923 року до складу Польщі за умови вирішення українського питання: надання українцям Польщі автономії. Попри це, польська влада знехтувала цими зобов’язаннями; натомість активно проводила політику колонізації, асиміляції і загального утиску українського населення краю. Так, навіть сама назва «Галичина» була офіційно замінена на Східна «Малопольща», репресувалися українські політики, припинялося фінансування освіти українською мовою. Попри те, що між легальними українськими партіями і польськими організаціями робились певні кроки до порозуміння, найбільш радикально налаштована молодь, здебільшого представники новоствореної ОУН вдалися до масових акцій саботажу проти польських державних установ та приватних маєтків. Акції саботажу проявлялися у перерізанні телефонних та телеграфних ліній, створенні перешкод на залізниці, підпалах будинків та майна польської меншини краю. Так, за даними польської преси, тільки на кінець літа 1930 року було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських споруд та 112 скирт збіжжя і сіна. Підпали були найбільш розповсюдженою формою саботажу — в серпні-вересні вони склали 83 % від всіх актів «саботажної акції».

Серед цілей акцій саботажу молоді націоналісти визначали намагання зірвати вибори до Сейму, що були призначені на листопад 1930 року та «викликати паніку у польського населення Галичини, посилити настрої невпевненості і анархії серед суспільства, що мало продемонструвати хиткість кордонів і внутрішню нестабільність польської держави». Польські історики також визначають як мету акцій саботажу намагання ОУН продемонструвати свою дієвість перед українським суспільством Галичини та українською діаспорою, спонсорами за кордонами Польщі, зробити українське питання знову актуальним на світовій арені, а також зірвати спроби порозуміння із поляками, що створило б передумови для збройного повстання проти польської окупації.

Ці настрої відгукнулися в ліквідації польського населення на Волині через кілька років, під час німецької окупації Західної України.

0

Автор публікації

Офлайн 2 місяці

Архіви Покуття

8
Коментарі: 0Публікації: 14Реєстрація: 25-07-2018

Comments:

Коментарі 1

Залишити відповідь