Проблеми алкоголю та тютюну. 1927 рік

Лучший реселлер-хостинг

У 1927 році о.Леонтій Куницький, парох церкви св.Юра у Львові, опублікував книжку “Вітер від моря”, де прямо закликав українців починати боротьбу за відродження власної держави з відмови від вживання алкогольних напоїв та тютюну. Вважаю доцільним навести тут розлогу цитату з його праці.
“Приглядаючись до жидів, їх моралі і цілей у відношенню до “ґоїв”, я прийшов до переконання, що вони покоряються тільки розумній силі, тільки пануючим націям. Для поневолених вони є першими, без милости катами, торговцями живим людським товаром. Жида “ґой” не візьме ні серцем, ні самим абстрактним розумом, тільки розумною силою! Пора би нам то вже знати і з цього знання витягнути консеквенції. Пора й нам відкинути безсилий сентимент і інтернаціональне чоловіколюбство, а почати розумно любити себе і собі почати творити добро! То буде доперва мірою чоловіколюбства, любови, яку будуть люди цінити.
Що ж торкається жидів, то нам, українцям, треба їм доказати, що вони лиш тоді будуть могти жити між нами, коли вони не будуть іти проти нас і перестануть бути п’явками та глитаями, які тягнуть із нас соки. Щоби жидів в цім переконати, треба нам мати силу, велику силу, і моральну, і матеріальну. Для цього треба одначе мати гріш і на книжку, і на торгівлю, і на продукцію, і на консумпцію, ще й на аґітацію!

Наче й бачу, як 99 відсотків шановних читачів, прочитавши ці висновки, здвигне раменами, ще й подумає: “Фантазія, фантазія!”. Гарно-б воно було, якщо б так було, але звідкіля взяти на це гріш, коли гріш є в жидів, а вони не дадуть самі нам зброї проти себе?

Ніхто цього від жидів і не вимагає, але ми можемо самі від себе вимагати, щоби ми не давали їм цієї зброї. А ми самі марнуємо багато, багато гроша, віддаючи, ніким не примушені, добровільно у руки жидів, чи взагалі у руки наших ворогів. Це є гріш, який ми видаємо на алкоголь і тютюн, якого фабрикація і продаж находиться, за дуже і дуже малими винятками, в руках поляків і жидів! Ніхто з українського народу, ані як витворці, ані як купці, не заробляє на своє життя чи в користь українського народу ні з тютюну, ні з алкоголю. На це ми мусимо віддати в чужі руки на нашому полі зароблений, власний гріш, якого нам особливо тепер і так бракує на найконечніші особисті, чи народні життєві потреби. Дуже, але то дуже від’ємною стороною цього, для нас впрост шкідливого видатку, є ще й це, що гріш, нами виданий і на нас зароблений, не то що не приносить нам ніякої користи, ні не вертається до нас, але він звертається проти нас. Бо раз цей гріш знайшовся в руках ворогів, він стає зброєю ворогів проти нас.

Цю думку я кинув був вже тому кілька літ. Вона одначе не прийнялася, бо війна занадто розбила людські нерви, так що вони не були в силі відразу зірвати з тютюном, чи з алкоголем. Коли ж і найшлося кількадесять подиву гідних одиниць, які перестали зовсім курити і пити, то це не мало ширшого, національного значіння, бо ці одиниці, зискавши на здоровлю і на грошах, взяли цілий зиск для себе!

Щоби ж ця стриманість стала загальнонаціональною, та й щоби принесла народови користь, я знову підношу цей клич, хоч у зміненім трохи виді.
З вогню і диму будуймо нашу незалежність!

А будуймо ось як! Хто не може цілком стриматися від куріння, нехай обмежить його, і замість одну таку пачку викурити у двох днях, нехай її викурює у чотирьох днях. В цей спосіб заощаджений гріш, нехай одначе кожний віддасть на народні ціли.

Приклад. Хто викурював одну малу пачку тютюну у двох днях, нехай він її викурює у чотирьох днях. Це заощадить йому від двох до десятьох золотих місячно. Думаю, що у нас ще не вмерла ідейність! Коли ж цей гріш не заощаджений йшов добровільно в руки ворогів, то в ідейних людей він повинен піти добровільно на свої національні цілі.

Тепер пригляньмося алкоголеві. Кілько зайвих чарок горілки чи склянок пива, меду чи вина ми випиваємо в гостині на ярмарку, чи при сто інших нагодах?

Приклад. В одному повіті на 70000 українців випиває що місяця 25000 людей по одній чарці горілки і по одній склянці пива найменше. Одна чарка горілки коштує, наприклад, 20 сотиків. 25000×20 = 500000. 500000 сотиків, це є 5000 золотих, які ми викидаємо за поріг на нашу власну шкоду. Те саме й з тютюном. Я умисно подаю малі суми, в дійсності вони далеко вищі. Але й ці малі суми повинні нас вже вразити і пройняти болем за нашу марнотратність.

Адже одна-одинока зайва чарка горілки, випита тільки раз у місяць українцями, які тепер знаходяться під Польщею, виносить після мого рахунку місячно 50000 зол. П’ятдесят тисяч золотих! Річно одна лиш чарка горілки менше випита дасть нам на наші національні цілі 600000 зол. Шістсот тисяч золотих! Це гріш! А той гріш ми можемо добути без ніяких зусиль чи жертв.

До цього треба крихіточки доброї і сильнішої волі. Чи ж ми її виказали дотепер?

Щоби той гріш не став причиною сварок між нами, і щоби в цій збірці гроша взяв участь увесь народ, підношу клич, щоби цей гріш призначити на загальнонаціональні цілі.

Приклад. Є українське село, яке не має ні своєї церкви зі своїм священиком, ні своєї школи зі своїм учителем, ні своєї читальні, ні “Сокола”, ні кооперативи. Зате має це село костел з польським священиком, польську школу з учителем-поляком, жидівські чи польські два-три склепики, коваля-поляка і жидівську корчму. Те село на перший погляд призначене на загибель! А в цім селі є призначених на винародовлення, скажімо, 500 українців. Тих 500 українців видає на горілку і на тютюн найменше 500 зол місячно.

У це село заблукав випадково “Новий час” з отсим кличем. Збирається гурток ідейних хлопців чи дівчат і починають творити сотні під кличем: “Витриваймо! З вогню і диму відбудуймо Вітчину!”. Вони ходять від хати до хати, читають це письмо, агітують і збирають дві сотні людей, які збирають що місяця 200 зол від тих чоловіків і жінок, які або менше п’ють чи курять, або за те, що вони, щасливі, не п’ють і не курять. З вогню і диму збереться річно в цьому бідному селі 2400 зол. А за 2100 зол вже можна в однім селі щось зробити: поставити чи ввести в життя те, що є найконечніше у дану хвилину для порятунку цього села!

Я в цім рахунку беру знову той найменший податок, який ми зовсім непотрібно та легкодушно і марнотратно видавали дотепер на удержання ворогів.

Тепер почисліть! На Україні під Польщею є 6000 сіл. Цих 6000 сіл збирає на свої загальнонаціональні потреби в році найменше чотирнадцять мільйонів чотириста тисяч золотих.

От! Скільки то грошей можна зібрати з вогню і диму! От! Скільки добра може дати хоча трошечки добра і сильна воля! Тому мій клич: “Витривати! З вогню й диму відбудуймо вітчину”!

А щоби гріш не був притикою до сварки, то предкладаю думку, щоби цей гріш не йшов на партійно-політичні ціли, а на загальнонаціональні потреби, передусім даної місцевости. Провідником сотні має бути цей, хто дав почин до збірки і її перевів. Йому до помочі і контролі вибирає сотня ще двох делегатів, які відповідають за гріш і за збірку. На що має бути гріш обернений, це рішають сотні голосуванням. Більшість голосів зобов’язує цілу сотню.

Цю думку піддало мені море! Вітер від моря приніс мені цю думку, щоби прогнати з серця біль на вид, що під синьо-жовтим стягом розкошують чужі люди, а ми, властиві власники цього стягу, – ходимо під ним рабами, невільними рабами і жебручими співаками”.
Отець О.Бучацький весною 1929 року писав в церковному журналі “Нива” у статті “Протиалькоголічний рух і духовенство”: “80% злочинів буває через вживання алькогольних напитків; на 100 самогубств буває 41% алькоголіків,… кожне українське село видає на алькоголь 40000 зол в рік. За гроші, витрачені щорічно українцями на алькоголь можна купити 20000 моргів поля”. Його заклик був почутий церковною владою і на початку лютого 1930 року вийшла відозва, підписана митрополитом А.Шептицьким та всіма єпископами спільно з керівниками українських культурно-освітніх установ. Ця відозва була опублікована майже в усіх українських газетах. Ось її текст, який не тратить своєї актуальності і зараз:

“Український народе!
Український Єпископат, центральні культурно-освітні, економічні та гуманітарні інституції звертаються оцим до Тебе в дуже важливій справі.

Чи не бачиш, як паношиться п’янство між усіма верствами нашого громадянства і нищить родинне життя, основу суспільності?

Чи не бачиш, як тисячі наших братів і сестер через п’янство попадають в розпуку і нужду?

Чи не чуєш щодня про злочини, убійства, крадежі та розбої, яких допускаються старі й молоді напідпитку?

Чи не знаєш, що батьки п’яниці приводять на світ тупоумних дітей, ідіотів, епілептиків, сухітників або із вродженим нахилом до злочинів?

Чи не бачиш, якого страшного національного злочину допускаються всі верстви нашого громадянства, без ріжниці стану і полу, видаючи річно півмільярда золотих на алкогольні напитки, тоді як в цілому краї панує безробіття й недостаток, а наші культурні, освітні, економічні та гуманітарні установи нидіють із недостачі матеріальних засобів?

Український народе!

Найвищий час схаменутися та глянути у вічі сумній дійсності. Треба вже раз пізнати цю невмолиму правду, що сила одиниці та всього народу лежить у тверезости, що коли хочемо діждатися кращої будуччини, то мусимо виповісти безпощадну боротьбу алкогольним напиткам і їх розсадникам– корчмам.

У тій ціли проголошуємо цього року, як і кожного, місяць лютий місяцем боротьби з алкоголем та корчмами.

Нехай кожен почне від самого себе! Зречімся вживати цієї страшної отрути та перестаньмо силувати до неї других!

Відвикаймо від пагубних пияцьких звичок!

Виховуймо нашу молодь, будуччину нашого народу, в повній повздержливості від алкоголю!

Вчімся вживати нешкідливі безалкогольні напитки!

Нехай у кожній громаді відбудеться плебісцит проти корчми!

Не відкривайте при вашій кооперативі дрібного продажу пляшкового пива, бо воно нарівні з горілкою є отрутою та причиною деморалізації!

Нехай не буде у нас ні одного Братства, Читальні, Сокола, Лугу, Кружка “Рідної школи” чи якого іншого культурно-освітнього товариства, яке не відбуло би в місяці лютому щонайменше одних сходин, присвячених боротьбі з алкоголізмом!

Вступаймо масово в члени українського протиалкогольного товариства “Відродження” і засновуймо в кожній громаді кружки та філії Товариства, в яких згуртувалися б усі громадяни і громадянки, що словом та добрим прикладом хочуть поширити тверезість!

Не словом, а прикладом докажімо, що ми є живим великим народом, що хоче кращої будуччини та вміє до неї змагати!”

Купите сервер и забудьте об ограничениях

ПОДІБНІ ПУБЛІКАЦІЇ

Comments:

Залишити відповідь