Спогади колишньої ув’язненої про застосування під час допитів слідчими НКВС Коломийської тюрми електричної шафи

17 липня 1941 

Шафа мала розміри: 138 см висоти, 87 ширини і 105 довга. Всі чотири стіни і накриття зі скла в деpев’яній оправі. Всі стіни і накриття на завісах і мають замки. Шафа стояла на підлозі, а під нею грубий кабель…

Старшина відкрив дві передні половинки і запхав мене всередину і замкнув. Я мусіла стати, а сам сів щось писати. Скоро я почула, що мені терпнуть ноги, що щось підходить до серця і мені робиться слабо. Це діяв електричний струм. Я зомліла. Старшина привів до тями і знову просив: “Признайтеся, що належите до тайної української організації”. Я мовчала. Він знову закрив мене у шафі. Цього разу включив світло рефлекторних ламп прямо в вічі. І електричний струм, і сильне яскраве світло діють на мозок, на очі, і все вмить провалилось.

Коли я очуняла, побачила себе на кріслі. Старшина гладив мене по голові і просив: “Я мусів це робити. Хочу вас випустити. Підпишіть”. Я мовчала. Тоді він сказав: “У нас дається три дні до надуми. Я вам даю два тижні. Я певний, що ви згодитеся”. Він повів мене в другу кімнату, де у великій скляній шафі стояло залізне крісло, на якому сидів молодий хлопець. “Якщо не признаєшся і не підпишеш папір, то з тобою може бути те саме, що з тим хлопцем”, – сказав тихо на вухо старшина і зупинив мене.

Руки хлопця були пpив’язані до бічних поруч, спереду був пpив’язаний ременем. Чекіст вложив в отвір втичку і пустив електричний струм. Під кріслом було видно дві штаби, з котрих одну порушив чекіст рукою вправо і наліво, а ногою другу одночасно вгору і в долину. Він регулював силу струму. Хлопець посинів. Його голова звисла. Чекіст полив на нього холодну воду з чайника. Підняв подушечку, до якої опиралися плечі хлопця, догори (під спором була відповідна пружина) і посадив хлопця на ту подушечку. Hоги опер тепер хлопець о другу підпору, що була вище уміщена, а голову на залізне опертя, яке підкрутив вгору. Чекіст взяв якийсь прилад у руку і водив ним по висках хлопця. Хлопець знову зомлів. Тоді чекіст пілл’яв його голову водою, привів до пам’яти і почав знову ставити питання. Під впливом мук хлопець зрадив все. “Ось бачиш, – сказав старшина. – І так, два тижні. Я чекаю”. І відправив мене з конвоєм в темну пивницю.

Оповідають, що тих, котрі на електричнім фотелі вже були і все розказували, саджали ще раз і вбивали електричним струмом. Тому таких очевидців не залишилось.

Воля Покуття. – Коломия. – 1941. – 17 липня.

ПОДІБНІ ПУБЛІКАЦІЇ

0

Автор публікації

Офлайн 6 днів

Архіви Покуття

8
Коментарі: 0Публікації: 62Реєстрація: 25-07-2018

Comments:

Залишити відповідь