ВУЗЬКОКОЛІЙКИ В УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТАХ кінця XIX – першої третини XX ст.

 

Метою статті є в розкриття основних умов зародження, будівництва та експлуатації вузькоколійок українських Карпат.

Целью статьи является раскрытие основных условий зарождения, строительства и эксплуатации узкоколеек украинских Карпат.

The purpose of the article is the disclosure of the basic conditions of origin, construction and operation of narrow-gauge lines of the Ukrainian Carpathians.

У даний час важко уявити собі життя без такого зручного , дешевого і безпечного виду транспорту, як залізниця. Втім, минуло порівняно небагато часу з появою перших залізниць на українській землі. Зокрема історія вузькоколійок тут сягає початку ХІХ ст., коли в Галичині виникла потреба перевезення деревини. Тоді й з’явилися у Карпатах колії, схожі на трамвайні, завширшки 750-760 мм. Багато таких вузькоколійок було знищено під час Першої світової війни, а ще більше постраждало їх від стихій та загальної економічної ситуації в регіоні.

Актуальність статті полягає в розкритті умов зародження, будівництва й експлуатації вузькоколійок українських Карпат. Адже на сучасному етапі ця господарська галузь є однією з найперспективніших для розвитку рекреації.

Питанням будівництва та експлуатації залізниць та вузькоколійок в Українських Карпатах приділяли увагу О.Балицький1, А.Басараб та ін.2, Н. та М.Библюки3, П.Гранкін4, Г.Ковальчак5, П.Лазечко6, П.Сова7 й В.Трубецкой8. Велику роботу з вивчення цієї проблематики здійснили також С. і П.Пеняки9, В.Венделін10 та ін. У розвідці роботи використано праці українських і зарубіжних вчених та матеріали приватного архіву Клапчуків.

Зростання економіки Австро-Угорщини в 2-й половині XIX ст. зумовило не обхід-ність інтенсивнішого використання лісових ресурсів українських Карпат. Відкриття нових тартаків, збільшення можливостей вивезення лісових багатств у центральні регіони метрополії й за її межі в зв’ язку з введенням у дію нових залізниць вимагало зростання обсягів робіт та доставки промислової деревини. Однак ліси, що прилягали до шосейних шляхів, до кінця століття були практично вирубані. Тому нові лісосіки відводилися у віддалених місцях, найраціональнішим транспортом для вивезення деревини з котрих, виявилися вузькоколійні залізниці, що з кінця XIX ст. почали працювати паралельно з мережею ширококолійних.

Історія вузької залізниці в Карпатах розпочалася у 1873 р., коли австрійський підприємець, барон Л. Поппер фон Подгарі переніс з Угорщини в Галичину головний офіс своєї фірми, яка спеціалізувалася на заготівлі, переробці й збуті деревини. Він влаштував у Вигоді перший тартак11, а вже в 1883 р. сюди було проведено залізничне полотно.

Від широкої залізниці в гори прокладали вузькоколійки з кінною тягою. Така колія довжиною 3 км сполучила в 1890 р. лісопильний завод у Вигоді з тартаком у Старому Мізуні .

Окрім Л.Поппера, вузькі залізниці з 1886 р. активно прокидали брати барони Грьоделі (в сколівських Бескидах) та графи Потоцькі (в Осмолоді). За 20 років ці підприємці збудували 3 вузькоколійки. Одна з них ішла через Демню до найвищої вершини Сколівщини – г. Парашка (1268 м). А у 1892 р., на противагу «легким коліям» Поппера, Грьоделі спорудили найдовшу в Галичині «льокальку» – 13,6 км. За наступні 15 р. довжина цієї залізниці зросла вп’ятеро. Нею перевозили деревину, робітників і туристів.

Інтенсивна розробка лісових ресурсів Галичини викликала пожвавлення в будівництві мереж вузькоколійок (ширина колії 750-760 мм), прокладення котрих супроводжувалося створенням стаціонарних інженерних (мости, переправи, естакади тощо), житлових та господарських споруд. Система вузькоколійних залізниць була тісно інтегрована у загальну систему залізничного транспорту. Створені в той час інженерні системи, транспортні вузли й станції у багатьох випадках функціонують і до цього часу. Нижче зупинимося на характеристиці вузькоколійок, які функціонували в Українських Карпатах (табл..)12.

Таблиця 1. Вузькоколійні залізниці в українських Карпатах

№ п / п

Назва основної лінії

Довжина мережі, км

Рік початку будівництва

   

Львівщина

   

1

Броди – Шнирів

 

39

1912

2

Верхнє Синьовидне – Мальмансталь

 

1895

3

Сколе (Демня) – Мала

 

41

1888

4

Стоянів

 

7

1916

5

Турка – Завадка

 

25

1907

 

Всього:

Буковина

112

 

6

Чудей – Кощуя

Станіславщина

 

1907

7

Болехів – Хирава

 

35,9

1907

8

Брошнів – Дарів

 

72

1909

9

Видинів – Джурів

 

20,4

1892

10

Ворохта – Форещанка

 

13,5

1895

11

Вигода – Сенечів

 

65

1912

12

Вигода – Бескид

 

13

Делятин – Луг

 

10

1920

14

Долина – Болехів

 

27

1904

15

Креховичі – Липовиця

1896

16

Микуличин – Поляниця

20,9

1910

17

Надвірна – Салатрук

57

1897

 

Всього:

321,7

 
 

Закарпаття

   

18

Берегове – Багарика (мережа)

158,2

1908

19

Білин – Кваси

   

20

Буштина – Вонігове

6,5

1887

21

Великий Бичків – Великий Плаєць

42

1897

22

Великий Бичків – Щербілове

41

1904

23

Вишкове – Кіблерська долина

   

24

Долина р. Осава

4,5

 

25

Долина Павлика – Богдан

24

1927

26

Дубриничі – Люта

30

1890-і

27

Жорнава – Стужиця

7,5

1924

28

Зимір – Козьмещик

   

29

Кам’яниця – г. Балова

8,05

1890-і

30

Кольчине – Нижня Вижниця

6,5

1923

31

Кострине – Іванцузький, Коровлянський та Розтоцький потоки

16,216

 

32

Малий Березний – долина Ублянки

25,2

1900

33

Перечин – Папричний

7,8

1890-і

34

Перечин – долина Тур’ї (мережа)

65,7

1913

35

Свалява – Поляна

88

1906

36

Свалява – Жденеве

40

 

37

Свалява – Гнилий Верх

17

 

38

Тересва – Бертянка

250

1903

39

Тур’я-Бистра – Обавський камінь

14

 

40

Ужгород – Папричний

17,9

1904

41

Ужгород – Анталовці

34,873

Поч. XX ст.

42

Улицька Крива – Глибокий потік

28

1907

43

Хуст – Медвеже

32,5

Кін. XIX –

44

Чинадієве – Середній Верх

18

1922

 

Всього*:

990,439

 
 

Загалом по Українських Карпатах*

1410,139

 

*

– За неповними даними

   

Зокрема на Станіславівщині за досліджуваний період існувало 11 вузькоколійок:

  • 1. Болехів – Тисів (вітка на Лужки) – Поляниця – Хирава. Довжина основної лінії вузькоколійки, що була споруджена протягом 1907-1911 рр., становила 35,9 км. До 1939 р. її обслуговували танк-паровози 1913 р. випуску.

  • 2. Брошнів – Рожнятів – Перегінське – Закерничне (вітка на Гуту) – Ангелове -Осмолода – Дарів. Ширина колії – 760 мм. Рухомий склад – 6 паровозів у 1897-1910 р. та 12 – у міжвоєнний час. Цю вітку побудували графи Потоцькі у 1909 р. Вона мала 48 мостів та 55 км довжини від депо у Брошневі до станції Мшана. Її урочисте відкриття відбулося 13 вересня того року. Магістральна лінія допускала максимальне навантаження на вісь 3,2 т, середню швидкість руху – 15 км/год.; максимальний ухил – 16 – 24%. Довжина залізниці в 1913 р. становила 72 км. Після Першої Світової війни у вузлових пунктах побудовано нові станції.

  • 3. Видинів – Джурів. Вітку шириною колії 600 мм і довжиною 15,3 км споруджено в 1892-1893 рр. на вугільні шахти Джурова. У 1913 р. добудовано ще дві вітки

  • 4. Ворохта – Форещанка. Ця лісовозна лінія вздовж р. Прут мала 2 ділянки: Ворохта – Арджелуджа (6 км, 1895 р.) і Арджелуджа – Форещанка (7,5 км, 19051906). Для перевезення лісу використовувалися танк-паровози.

5-6. Дві тупикові вітки Вигода – Пшеничники – Дубовий Кут – Солотвин -Сенечів та Вигода – Людвиківка – Бескид споруджені в 1912 р.

Перед Першою Світовою війною існували 2 короткі вузькоколійні лінії з кінною тягою на північний захід від Вигоди. У 1900 р. збудовано залізницю Вигода – тартак (с. Старий Мізунь) довжиною 3 км. Плани будівництва парової залізниці вздовж р. Мізунки з’явилися в 1911 р., коли компанія у жовтні 1913 р. уклала угоди про відчуження землі, а в 1913-1914 р. розпочала спорудження лінії, яке здійснювалося німецькою компанією «Orenstein & Koppel». Довжина прокладеної вітки становила 21 км (від Вигоди до Людвиківки), а вартість робіт – 600 тис. крон. Протягом 19201939 рр. головну лінію у долині р. Мізунки продовжили до Буківця й Собольського лісництва, а в 1936 р. – на Троян, Глибокий і Яловий. У 1939 р. довжина мережі місцевих вузькоколійок становила 65 км. Діяли маршрути з Вигоди до Солотвин-ського (по р. Мізунці) та Бескидського (по р. Свіча) міндунків11.

У 1938-1939 рр. функціонував регулярний пасажирський поїзд з Вигоди до Свічі й назад. Він відправлявся з Вигоди о 8-45 год., а на кінцеву станцію «Свіча» прибував о 10-30. Швидкість – близько 25 км/год. Назад потяг відправлявся о 16-30 год., прибуваючи у Вигоду о 18-00.

  • 6. Делятин – Луг. Лісовозна лінія, шириною колії 760 мм, прокладена в 19201921 рр. підприємцем З.Кляйном. Її довжина становила 10 км, на лінії працювали 2 паровози.

  • 7. Долина – Рахиня – Болехів. Побудована Галицькою дирекцією лісів в 19041905 рр. Головна лінія довжиною 27 км мала статус імперської лісовозної залізниці.

  • 8. Креховичі – Луги (вітка Ілемня-5 – Розтока) – Липовиця. Прокладена в 18961897 рр. з 4 великими мостами через ріки Чечва і Ілемку.

  • 9. Микуличин – Поляниця. Лісовозну вузькоколійку шириною 760 мм та довжиною 20,9 км побудовано в 1910-1914 рр.

  • 10. Надвірна – Зелена (вітки на Хрипелів і Довбушанку) – Бистриця (вітка на Довжинець) – Салатрук. Лісовозна залізниця Надвірна – Бистриця (33 км) шириною колії 760 мм була простелена у 1897-1901 рр. Пізніше добудовано вітки на Довжинець (10 км, 1902-1903 р.), Салатрук (9 км, 1913 р.), Хрипелів (5 км, 1904 р.) і Довбушанку (1926 р.).

На Львівщині функціонувало 5 вузькоколійок:

  • 1. Броди – Шнирів. Лісовозна лінія споруджена в 1912-1913 рр. (39 км). Влітку 1915 р. російська армія розібрала 31 км колії, й австрійською арміями. Після 1919 р. 18 км (ширина колії – 600 мм) було відбудовано. На вузькоколійці працювали танк-паровози 1913 р. випуску, захоплені російськими військами у німців в 1915 р.

  • 2. Верхнє Синьовидне – Корчин – Крушельниця – Сопот – Довге – Рибник -Зубриця – Мальмансталь. Головну лінію вузькоколійки від Верхнього Синьовидного до Мальмансталю прокладено у 1895-1913 рр. Локомотивне депо знаходилося в Синьовидному. У 1928 р. добудовано вітку Майдан – Зубриця і декілька відгалужень. Обидві лінії закінчувалися в горах, біля Завадки. Початкова ширина колії становила 800 мм.

  • 3. Сколе – Демня – Коростів – Мала. Основну лінію споруджено у 1888 – 1893 рр. Колія мала ширину 800 мм. Пізніше були добудовані вітки Коростів – Гута – Липа -Мала – Велика Бутильва – Мала Бутильва. До 1939 р. на лінії використовувалися 4 танк-паровози, придбані в 1893-1900 рр. У 1888 р. прокладено 4,7 км лісової залізниці Сколе – Демня шириною 800 мм. 23 травня 1892 р. лінію продовжено до Пограничної (13,6 км), а в 1893 р. вона досягла долини р. Оряви. Максимальний ухил складав 2,5%, а довжина – 40 км. У 1938 р. відбулося офіційне відкриття туристичної залізниці, для чого використовувалися спеціальні відкриті пасажирські вагони.

  • 4. Стоянів. Вузькоколійку на розробки торфу відкрито в 1916 р.

  • 5. Турка – Ільник – Риків – Завадка. Побудована у 1907 р. від Турки вздовж рік Стрий та Завадка до Ільника (16,8 км) із шириною колії 760 мм. У 1908 р. лінію продовжено до Завадки (8,2 км).

На Буковині існувала єдина вузькоколійка Чудей – Банилів Підгірний – Гілче -Кощуя, споруджена в 1907-1908 рр. компанією «Bukowinaer Lokalbahnen» з шириною колії 760 мм. Це була дорога загального користування з вантажо-пасажирським сполученням. До основної лінії примикали 3 приватні лісовозні вітки в Гилчі й Кощуї (дві) братів Фелікса і Міхаела Адлерсбергів.

На Закарпатті функціонувало близько 30 вузькоколійок:

  • 1. Берегове – Хмільник (вітка на Виноградів) – Іршава (вітка на Кам’ янку) -Довге – Суха-Бронька – Кушниця – Лисичове – Багарика. Вона експлуатувалася компанією BGV (Залізниця Долини Боржи), а з 1923 р. стала Чехословацькою державною залізницею. У 1926 р. загальна довжина її становила 107 км. Було пасажирське (Виноградів – Іршава) та товарне сполучення. В мережі існувало декілька віток: Хмільник – Виноградів – 19 км (грудень 1908 р.); Берегове – Приборжавське -Довге – 67 км (грудень 1908 р.); Довге – Кушниця 9 км (травень 1909 р.); Іршава -Осій – 8 км (грудень 1910 р.); Осій – Кам’янка – 4 км (червень 1911); Суха-Бронька -Кичера – 21 км (1912 р.); Кушниця – Лисичове – Рєпіна – 4,2 км (1930-1931 рр.); Кушниця – Березинка – полонина Боржава 17 км (працювало 18 локомотивних бригад); Лисичове – г. Камінь – 4 км; Лисичово – г. Присліп – 2 км; Лисичово -г. Звур – 3 км.

  • 2. Білин – Білинський потік – Кваси.

  • 3. Буштине – Вонигове. прокладена у 1887 р. фірмою «Поллак і Шульц». Початкова довжина – 3 км (працювало 16 вантажних вагонів). У 1902-1904 рр. її продовжили до 6,5 км (24 вагони). В 1919 р. переведена на локомотивну тягу.

  • 4. Великий Бичків – Великий Плаєць. Побудована у 1897 р.; до 1903 р. працювала на кінній тязі, а досягнувши протяжності 9,8 км, – перейшла на локомотивну. Напередодні Першої Світової війни довжина колії сягала 42 км. На перевезенні лісу працювала 191 вантажна вагонетка. Одна з віток проходила долиною потоку Тьовшаг до г. Прелука.

  • 5. Великий Бичків – Кобилецька Поляна – Щербілове (29 км) була споруджена у 1904 – 1914 рр. фірмою «Клотільда». В 1930-х рр. прокладено ще 2 вітки: долиною Малої Шопурки до Димера та Щербілова (26 км) та Кобилецька Поляна – долина Середньої Ріки – урочище Попітник (12 км). У 1937 р. на відрізку Великий Бичкйв -Кобилецька Поляна започатковано пасажирський рух.

  • 6. Вишкове – Кіблерська долина. Спочатку вузькоколійка була на кінній тязі, пізніше – на локомотивній. Через Тису вагонетки з деревиною переправляли паромом, обладнаним колією.

  • 7. Долина р. Павлик – Богдан. Збудована у 1927-1928 рр. (8,2 км). В гирлі Павлика було споруджено депо. В 1932 р. колія мала довжину 24 км.

  • 8. Дубриничі – Чорноголова – Люта. Належала до перших залізниць, що були побудовані у 1890-х рр. Спочатку працювала на кінній тязі (7,2 км), а після спорудження в 1902 р. фірмою «Бантлін» Перечинського лісохімзаводу вона стала його власністю, й її перевели на парову локомотивну тягу. Вузькоколійка починалася в Дубриничах, де мала сполучення з широкою залізницею Ужгород – Великий Березний. У 1906 р. досягла довжини 30 км (біля Чорноголової мала два відгалуження – під вершину Чело і до Лютянки). В 1917-1918 рр. тут працювало 4 локомотиви. В 1937 р. вузькоколійка використовувала 44 вантажні, 1 службовий та 2 пасажирські вагони.

  • 9. Жорнава – Загорб – Стужиця. Прокладена в 1924-1926 рр. протяжністю до вершин Кременарош і Равка довжиною 17,5 км. Основна колія мала відгалуження у долини рік Бистрої, Тихої, Папоротної, Жидівської. У 1927 р. вузькоколійку обслуговувало декілька локомотивів, а вагонний парк становили 54 вантажні й 4 пасажирські вагони.

  • 10. Зимір – Лазіщина – Козьмещик (детальні дані відсутні).

  • 11. Кам’яниця – Суха Гута – підніжжя г. Балова. Перша її вітка, споруджена в 1890 р. (1,8 км), працювала на кінній тязі, а у 1920 рр. була демонтована. Друга вітка на паровій локомотивній тязі (4,5 км), котра прокладалася на замовлення Управління державними лісами і землеволодіннями, була споруджена в 1928 р. До неї у 1936 р. добудовано відгалуження (1,75 км) через долину Сухого потоку під вершину г. Балова.

  • 12. Кольчине – Шелестове – Фрідешове – Нижня Вижниця. Споруджена в 1923 р. фірмою «Спітз» (виготовляла шпали для широкої колії) довжиною 6,5 км та шириною колії 760 мм, діяла до 1929 р.

  • 13. Кострина – Іванцузький, Коровлянський та Розтоцький потоки. Загальна довжина мережі – 16,216 км. Головне призначення колії – забезпечення деревиною тартаку у Кострині. Експлуатація колії припинилася в 1934 р.

  • 14. З Малого Березного в долині Ублянки було 3 вітки, що належали Угорській королівській лісовій управі. У 1900 р. вузькоколійка на кінній тязі, шириною колії 700 мм досягла довжини 7,2 км. В 1902 р. її продовжено до с. Убля, а довжина досягла 10,5 км. Працювало 10 вантажних вагонів. В 1904-1914 рр. тут діяли 3 вітки завдовжки 3,8, 5,4 та 5,5 км, на яких працювало 12 вантажних вагонів. Після використання лісосік вузькоколійку було розібрано.

  • 15. Перечин – долина Вулшави – Папричний. Збудована в 1890-х рр. (7,8 км). Основним її завданням було транспортування бука для Перечинських лісохімзаводу й тартаку. Вузькоколійки з’єднувалися зі станціями широкої залізниці Ужгород -Ужоцький перевал. У 1920 рр. розібрана.

  • 16. Перечин – долина Тур’ї – полонина Рівна. Дозвіл на спорудження у серпні 1913 р. видано Міністерством торгівлі Угорщини. Передбачалося будівництво головного залізничного полотна з Перечина до Тур’їхРемет, а далі – долиною р. Тур’я через с. Тупицю до Лумшор (25,85 км), до Тур’їПоляни (9,555 км) і під г. Козяк, де повинна була мати 2 розгалуження. До початку Першої Світової війни вдалося здійснити лише частину проекту. Експлуатація вузькоколійки, що йшла долиною р. Тур’ї та за с.Ракове й відгалужувалася в долину потоку Добрий (довжина 17,9 км), почалася з травня 1914 р. В 1915-1916 рр. було прокладено відгалуження від Тур’їРемет у долину р. Кловатів (15,4 км). Після припинення вирубки вітку розібрали, а рейки використали для продовження колії Тур’яПасіка – р. Шеповець (5,5 км).

Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. вузькоколійне полотно перемістили на нове місце, паралельно з шосейним шляхом. Після закінчення її будівництва (19291931 рр.) реконструйована вузькоколійка проходила через Тур’їРемети, Ракове, Тур’юПасіку, Порошкове до Тур’їПоляни, де повертала у долину р. Шипот до схилів полонини Рівна. До головної лінії підходили тимчасові вузькоколійки, що вели безпосередньо на лісосіки: р. Кловатів – г. Тарниця (9 км); Тур’ї-Ремети – долина р. Велика Ружа довжиною 5,15 км (1932 р.); Тур’ї-Пасіки – долина р. Добри (5,5 км); Тур’я-Пасіки – г. Кичера (5,15 км, 1928 р.). Перевезення пасажирів на ділянці Перечин – Тур’ї-Ремети здійснювалося з 1928 р. потягом, котрий складався з 3-4 пасажирських вагонів і курсував за розкладом. Загальна довжина мережі становила 64 км.

  • 17. Свалява (тартак, хімзавод) – долина р.Пиня – Голубине – Поляна. Споруджена у 1906-1908 рр. Будапештською філією віденської фірми «Holzhandels – Aktien Gesellschaft» для забезпечення лісом великого тартаку. У 1907 р. її довжина становила 28 км, у 1914 – близько 70 км, у міжвоєнний період – 88 км. З Поляни йшло 4 відгалуження до лісових масивів. На відрізку Свалява – Поляна діяли й пасажирські перевезення. В 1909 р. тут працювали 9 локомотивів та 205 вантажних вагонів.

  • 18. Свалява – Неліпине – Ганьковиця, Підполоззя – Жденієве (40 км).

  • 19. Свалява – Черник – Стройне – Дусина – Росош – Гнилий Верх (17 км).

  • 20. Тересва – Тернове – Дубове – Усть-Чорна – Лопухів – Бертянка. Збудована в 1903 р. Поїзд, що рухався з Тересви, на станції Усть-Турбат (проходячи її о 8-00 год.) розділявся, і його частини відправлялися на станції Лопухів та Турбат. На всіх станціях існували станційні будинки з персоналом. На лінії також існував невпоряд-кований рух лісовозів, дрезин невідомої приналежності й приватних платформ, які завозилися головним поїздом на лісовозних платформах, а по відгалуженнях і назад -власниками. Обслуговувалась 14 локомотивами та паровозами.

  • 21. Тур’я Бистра – хребет Обавський камінь (14 км). Відрізок був прокладений для потреб хімічного заводу у Тур’їБистрій, після завершення експлуатації котрого вузькоколійку розібрано.

  • 22. Ужгород – Доманинці – Папрична. В 1904 р. її протяжність становила 17,9 км. Вузькоколійка за Доманинцями звертала на північний схід і йшла до відрогів Кадубецького гірського масиву. По ходу залізниця оминала сс. Гусак, Петровичі, Корумлю й прямувала до лісосіки під г.Папричний (1020 м н.р.м.). У грудні 1916 р. демонтована.

  • 23. Ужгород – Радванка – Анталовці. Споруджена на початку XX ст. для доставки деревини на військове деревообробне підприємство; мала 2 відгалуження: перше -долинами Старого, Середнього і Крайнього потоків під гг.Маковицю, Анталовецьку і Поляну та друге – на г.Токарню. Будівництво вели швидкими темпами і вже у жовтні 1914 р. залізниця (ширина колії 760 мм) була здана в експлуатацію. Потяги рухалися на паровій локомотивній тязі. В 1922 р. перейшла у власність Ужгородського управління державними лісами і землеволодіннями. Її довжина становила 34,873 км. Невдовзі на вузькоколійці був сформований спеціальний пасажирський потяг, який курсував між Ужгородом і Анталовцями, із зупинками в Дравцях, Підгорбі, Холмцях, Руських Комарівцях, Вовковому, Середньому, Чертежі та Худльові. На лінії працювали паровози типу «Краусс 7196/1916».

  • 24. Улицька Крива – Збой – Нова Седлиця – Глибокий потік (28 км). Прокладена у долині р. Уличанки для забезпечення деревиною тартаку, побудованого в 1907 р. у с. Забродь, через котре проходила широка залізнична колія Ужгород – Ужоцький перевал.

  • 25. Хуст – Іза – Монастирець – р. Цеховець – Медвеже. Споруджена наприкінці XIX – на початку XX ст. загальною довжиною 26 км. Тут діяли локальні вітки Монастирець – Горінчове (2 км) та в долині р. Осава (4,5 км).

  • 26. Чинадієво – Синяк – Середній Верх. Функціонувала для забезпечення сировиною 2 тартаків, паркетного цеху та сірникової фабрики. Будувалася впродовж 1922-1923 рр. фірмою «Бантлін». Загальна довжина – 18 км. У 1926 р. споруджена вітка Чинадієве – Обавський камінь.

Слід підсумувати, що перша вузькоколійка на теренах українських земель виникла за часів австрійського уряду і мала назву «Галицька». Першими залізницями на Бойківщині став відрізок від Стрия до Сколе. Будувались вони і на Закарпатті, і далеко в карпатських горах. Історія вузької залізниці розпочалася в Карпатах іще за часів Австро-Угорської імперії, коли в 1870 рр. австрійський підприємець барон Леопольд Поппер фон Подгарі від широкої залізниці в гори проклав вузькоколійки з кінною тягою. Окрім нього, вузькі залізниці і лісопромисел із 1886 р. активно розбудовували брати барони Грьоделі – у Сколівських Бескидах та графи Потоцькі -в Осмолоді.

Наприкінці XIX ст. в Українських Карпатах функціонувало 12 вузькоколійок (27 %). Бурхливий розвиток припав на початок XX ст., коли було розпочато будівництво 17 колій (38,6 %). Перша Світова війна змусила власників карпатських лісів на деякий час припинити лісорозробки і будівництво вузькоколійок.

Вузькі залізниці використовувались не лише для транспортування вантажів, але й для перевезення пасажирів. Першу ліцензію на туристичні маршрути серед малих залізниць Європи отримала карпатська вузькоколійка братів Грьоделів «Сколе -Демня – Коростів», протяжністю 41 км.

Вузькоколійки будувались різної ширини – від 600 до 800 мм. Наприкінці XIX ст., в основному, використовувалась кінна тяга, а з початку XX ст. – паровози (Cn2t-3537-3540, Cn2t-4173-4175, Dh2t+t, Dh2+3t, танк-паровози O&K 6506 і 6507 (013-0Т), Краусс/Лінц 0-2-0Т, Краусс/Лінц № 5768, 7196 та ін.).

Всього в Українських Карпатах в кінці ХІХ – першій третині XX ст. діяло 44 вузькоколійки загальною довжиною понад 1400 км, з яких 16 – у Передкарпатті (Львівщина – 11,4 %, Станіславівщина – 25 %), 27 – на Закарпатті (61,3 %) та 1 – на Буковині (2,3). Найбільшою була мережа на Закарпатті, довжина ліній якої, лише за встановленими даними, складала близько 1 тис. км.

  • 1 Балицький О. І. Дармштадтська вузькоколійка [ Текст] / Промисловий та туристичний транспорт. – 2004. – № 3. – С.12-13; Балицький О. І. Спадщина польських залізниць та промисловості – нове спрямування туризму [Текст] / Промисловий та туристичний транспорт. -2003. – № 2. – С.70.

  • 2 Рухомий склад вузькоколійних залізниць [ Текст]: каталог -огляд. – Л., 2002 (2002). – 36 с.: ілюстр. – С.36. – ISBN 5-7745-019-2; Вузькоколійки Сколівських Бескидів, 2004. – 45 с.: іл.

  • 3 Библюк Н ., Библюк М . Екологічні аспекти гірської лісозаготівлі [Текст] // Праці НТШ . -Львів, 1998. – Том ІІ. – Розділ V. Екотехнології.

  • 4 П. Є . Гранкін , П. В . Лазечко, І. В . Сьомочкін, Г. І. Шрамко . Львівська залізниця . Історія і сучасність [Текст] /- Л., 1996. – 175 с.

  • 5 Ковальчак Г .І . Економічний розвиток західноукраїнських земель [ Текст ]. – К., 1988. -110 с.

  • 6 Лазечко П. В. Передумови будівництва залізниць у Галичині // Галицька брама . -1996. – №14. – С. 3.

  • 7 Сова П. Прошлое Ужгорода – Ужгород , 1987. – 309 с.

  • 8 Трубецкой В .А . Локомотивы лесовозных железных дорог. – Москва: Гослесбум -издат,1946.

  • 9 Пеняк С., Пеняк П. Закарпаття – земля українська // Карпатський голос . – 2002. -№ 23-24.

  • 10 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 1. Schmalspurbahnen in Ostgalizien: eine Bilddokumentation uber Ostgaliziens kleine Bahnen von den Anfangen unter Osterreich uber Blutezeit und Niedergang bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] – Lemberg : Afischa, 2002. – 236 s. – Literaturverz. S. 220 – 221; Karpatendampf. – Band 2. Schmalspurbahnen in Nordbukowina [на нім. мові] – Lemberg, 2003. – 136 s.; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 3. Waldbahn Vyhoda : Bilddokumentation, die Entwicklung der letzten Waldbahn Ostgaliziens – von den Anfangen unter Osterreich uber die polnische und sowjetische Periode bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / – Lemberg, 2006. – 148 S. – Literaturverz. – S. 138.

  • 11 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 1. Schmalspurbahnen in Ostgalizien : eine Bilddokumentation uber Ostgaliziens kleine Bahnen von den Anfangen unter Osterreich uber Blutezeit und Niedergang bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2002. – 236 s. – Literaturverz. S. 220 – 221; 14 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 2. Schmalspurbahnen in Nordbukowina [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2003. – 136 s.; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 3. Waldbahn Vyhoda : Bilddokumentation, die Entwicklung der letzten Waldbahn Ostgaliziens – von den Anfangen unter Osterreich uber die polnische und sowjetische Periode bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2006. – 148 S. – Literaturverz. S. 138.

  • 12 Пеняк С., Пеняк П. Закарпаття – земля українська // Карпатський голос. – 2002. – № 2324; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 1. Schmalspurbahnen in Ostgalizien : eine Bilddokumentation uber Ostgaliziens kleine Bahnen von den Anfangen unter Osterreich uber Blutezeit und Niedergang bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2002. – 236 s. – Literaturverz. S. 220-221; 14 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 2. Schmalspurbahnen in Nordbukowina [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2003. – 136 s.; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 3. Waldbahn Vyhoda : Bilddokumentation, die Entwicklung der letzten Waldbahn Ostgaliziens – von den Anfangen unter Osterreich uber die polnische und sowjetische Periode bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2006. – 148 S. – Literaturverz. S. 138.

    В.М. Клапчук (м. Івано-Франківськ)

0

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

Anatolii Sakhno

10
Коментарі: 0Публікації: 54Реєстрація: 04-08-2018

Comments:

Залишити відповідь