Метою статті є в розкриття основних умов зародження, будівництва та експлуатації вузькоколійок українських Карпат.
Целью статьи является раскрытие основных условий зарождения, строительства и эксплуатации узкоколеек украинских Карпат.
The purpose of the article is the disclosure of the basic conditions of origin, construction and operation of narrow-gauge lines of the Ukrainian Carpathians.
У даний час важко уявити собі життя без такого зручного , дешевого і безпечного виду транспорту, як залізниця. Втім, минуло порівняно небагато часу з появою перших залізниць на українській землі. Зокрема історія вузькоколійок тут сягає початку ХІХ ст., коли в Галичині виникла потреба перевезення деревини. Тоді й з’явилися у Карпатах колії, схожі на трамвайні, завширшки 750-760 мм. Багато таких вузькоколійок було знищено під час Першої світової війни, а ще більше постраждало їх від стихій та загальної економічної ситуації в регіоні.
Актуальність статті полягає в розкритті умов зародження, будівництва й експлуатації вузькоколійок українських Карпат. Адже на сучасному етапі ця господарська галузь є однією з найперспективніших для розвитку рекреації.
Питанням будівництва та експлуатації залізниць та вузькоколійок в Українських Карпатах приділяли увагу О.Балицький1, А.Басараб та ін.2, Н. та М.Библюки3, П.Гранкін4, Г.Ковальчак5, П.Лазечко6, П.Сова7 й В.Трубецкой8. Велику роботу з вивчення цієї проблематики здійснили також С. і П.Пеняки9, В.Венделін10 та ін. У розвідці роботи використано праці українських і зарубіжних вчених та матеріали приватного архіву Клапчуків.
Зростання економіки Австро-Угорщини в 2-й половині XIX ст. зумовило не обхід-ність інтенсивнішого використання лісових ресурсів українських Карпат. Відкриття нових тартаків, збільшення можливостей вивезення лісових багатств у центральні регіони метрополії й за її межі в зв’ язку з введенням у дію нових залізниць вимагало зростання обсягів робіт та доставки промислової деревини. Однак ліси, що прилягали до шосейних шляхів, до кінця століття були практично вирубані. Тому нові лісосіки відводилися у віддалених місцях, найраціональнішим транспортом для вивезення деревини з котрих, виявилися вузькоколійні залізниці, що з кінця XIX ст. почали працювати паралельно з мережею ширококолійних.
Історія вузької залізниці в Карпатах розпочалася у 1873 р., коли австрійський підприємець, барон Л. Поппер фон Подгарі переніс з Угорщини в Галичину головний офіс своєї фірми, яка спеціалізувалася на заготівлі, переробці й збуті деревини. Він влаштував у Вигоді перший тартак11, а вже в 1883 р. сюди було проведено залізничне полотно.
Від широкої залізниці в гори прокладали вузькоколійки з кінною тягою. Така колія довжиною 3 км сполучила в 1890 р. лісопильний завод у Вигоді з тартаком у Старому Мізуні .
Окрім Л.Поппера, вузькі залізниці з 1886 р. активно прокидали брати барони Грьоделі (в сколівських Бескидах) та графи Потоцькі (в Осмолоді). За 20 років ці підприємці збудували 3 вузькоколійки. Одна з них ішла через Демню до найвищої вершини Сколівщини – г. Парашка (1268 м). А у 1892 р., на противагу «легким коліям» Поппера, Грьоделі спорудили найдовшу в Галичині «льокальку» – 13,6 км. За наступні 15 р. довжина цієї залізниці зросла вп’ятеро. Нею перевозили деревину, робітників і туристів.
Інтенсивна розробка лісових ресурсів Галичини викликала пожвавлення в будівництві мереж вузькоколійок (ширина колії 750-760 мм), прокладення котрих супроводжувалося створенням стаціонарних інженерних (мости, переправи, естакади тощо), житлових та господарських споруд. Система вузькоколійних залізниць була тісно інтегрована у загальну систему залізничного транспорту. Створені в той час інженерні системи, транспортні вузли й станції у багатьох випадках функціонують і до цього часу. Нижче зупинимося на характеристиці вузькоколійок, які функціонували в Українських Карпатах (табл..)12.
Таблиця 1. Вузькоколійні залізниці в українських Карпатах
№ п / п |
Назва основної лінії |
Довжина мережі, км |
Рік початку будівництва |
|
Львівщина |
||||
1 |
Броди – Шнирів |
39 |
1912 |
|
2 |
Верхнє Синьовидне – Мальмансталь |
1895 |
||
3 |
Сколе (Демня) – Мала |
41 |
1888 |
|
4 |
Стоянів |
7 |
1916 |
|
5 |
Турка – Завадка |
25 |
1907 |
|
Всього: |
Буковина |
112 |
||
6 |
Чудей – Кощуя |
Станіславщина |
1907 |
|
7 |
Болехів – Хирава |
35,9 |
1907 |
|
8 |
Брошнів – Дарів |
72 |
1909 |
|
9 |
Видинів – Джурів |
20,4 |
1892 |
|
10 |
Ворохта – Форещанка |
13,5 |
1895 |
|
11 |
Вигода – Сенечів |
65 |
1912 |
|
12 |
Вигода – Бескид |
|||
13 |
Делятин – Луг |
10 |
1920 |
|
14 |
Долина – Болехів |
27 |
1904 |
15 |
Креховичі – Липовиця |
1896 |
|
16 |
Микуличин – Поляниця |
20,9 |
1910 |
17 |
Надвірна – Салатрук |
57 |
1897 |
Всього: |
321,7 |
||
Закарпаття |
|||
18 |
Берегове – Багарика (мережа) |
158,2 |
1908 |
19 |
Білин – Кваси |
||
20 |
Буштина – Вонігове |
6,5 |
1887 |
21 |
Великий Бичків – Великий Плаєць |
42 |
1897 |
22 |
Великий Бичків – Щербілове |
41 |
1904 |
23 |
Вишкове – Кіблерська долина |
||
24 |
Долина р. Осава |
4,5 |
|
25 |
Долина Павлика – Богдан |
24 |
1927 |
26 |
Дубриничі – Люта |
30 |
1890-і |
27 |
Жорнава – Стужиця |
7,5 |
1924 |
28 |
Зимір – Козьмещик |
||
29 |
Кам’яниця – г. Балова |
8,05 |
1890-і |
30 |
Кольчине – Нижня Вижниця |
6,5 |
1923 |
31 |
Кострине – Іванцузький, Коровлянський та Розтоцький потоки |
16,216 |
|
32 |
Малий Березний – долина Ублянки |
25,2 |
1900 |
33 |
Перечин – Папричний |
7,8 |
1890-і |
34 |
Перечин – долина Тур’ї (мережа) |
65,7 |
1913 |
35 |
Свалява – Поляна |
88 |
1906 |
36 |
Свалява – Жденеве |
40 |
|
37 |
Свалява – Гнилий Верх |
17 |
|
38 |
Тересва – Бертянка |
250 |
1903 |
39 |
Тур’я-Бистра – Обавський камінь |
14 |
|
40 |
Ужгород – Папричний |
17,9 |
1904 |
41 |
Ужгород – Анталовці |
34,873 |
Поч. XX ст. |
42 |
Улицька Крива – Глибокий потік |
28 |
1907 |
43 |
Хуст – Медвеже |
32,5 |
Кін. XIX – |
44 |
Чинадієве – Середній Верх |
18 |
1922 |
Всього*: |
990,439 |
||
Загалом по Українських Карпатах* |
1410,139 |
||
* |
– За неповними даними |
Зокрема на Станіславівщині за досліджуваний період існувало 11 вузькоколійок:
-
1. Болехів – Тисів (вітка на Лужки) – Поляниця – Хирава. Довжина основної лінії вузькоколійки, що була споруджена протягом 1907-1911 рр., становила 35,9 км. До 1939 р. її обслуговували танк-паровози 1913 р. випуску.
-
2. Брошнів – Рожнятів – Перегінське – Закерничне (вітка на Гуту) – Ангелове -Осмолода – Дарів. Ширина колії – 760 мм. Рухомий склад – 6 паровозів у 1897-1910 р. та 12 – у міжвоєнний час. Цю вітку побудували графи Потоцькі у 1909 р. Вона мала 48 мостів та 55 км довжини від депо у Брошневі до станції Мшана. Її урочисте відкриття відбулося 13 вересня того року. Магістральна лінія допускала максимальне навантаження на вісь 3,2 т, середню швидкість руху – 15 км/год.; максимальний ухил – 16 – 24%. Довжина залізниці в 1913 р. становила 72 км. Після Першої Світової війни у вузлових пунктах побудовано нові станції.
-
3. Видинів – Джурів. Вітку шириною колії 600 мм і довжиною 15,3 км споруджено в 1892-1893 рр. на вугільні шахти Джурова. У 1913 р. добудовано ще дві вітки
-
4. Ворохта – Форещанка. Ця лісовозна лінія вздовж р. Прут мала 2 ділянки: Ворохта – Арджелуджа (6 км, 1895 р.) і Арджелуджа – Форещанка (7,5 км, 19051906). Для перевезення лісу використовувалися танк-паровози.
5-6. Дві тупикові вітки Вигода – Пшеничники – Дубовий Кут – Солотвин -Сенечів та Вигода – Людвиківка – Бескид споруджені в 1912 р.
Перед Першою Світовою війною існували 2 короткі вузькоколійні лінії з кінною тягою на північний захід від Вигоди. У 1900 р. збудовано залізницю Вигода – тартак (с. Старий Мізунь) довжиною 3 км. Плани будівництва парової залізниці вздовж р. Мізунки з’явилися в 1911 р., коли компанія у жовтні 1913 р. уклала угоди про відчуження землі, а в 1913-1914 р. розпочала спорудження лінії, яке здійснювалося німецькою компанією «Orenstein & Koppel». Довжина прокладеної вітки становила 21 км (від Вигоди до Людвиківки), а вартість робіт – 600 тис. крон. Протягом 19201939 рр. головну лінію у долині р. Мізунки продовжили до Буківця й Собольського лісництва, а в 1936 р. – на Троян, Глибокий і Яловий. У 1939 р. довжина мережі місцевих вузькоколійок становила 65 км. Діяли маршрути з Вигоди до Солотвин-ського (по р. Мізунці) та Бескидського (по р. Свіча) міндунків11.
У 1938-1939 рр. функціонував регулярний пасажирський поїзд з Вигоди до Свічі й назад. Він відправлявся з Вигоди о 8-45 год., а на кінцеву станцію «Свіча» прибував о 10-30. Швидкість – близько 25 км/год. Назад потяг відправлявся о 16-30 год., прибуваючи у Вигоду о 18-00.
-
6. Делятин – Луг. Лісовозна лінія, шириною колії 760 мм, прокладена в 19201921 рр. підприємцем З.Кляйном. Її довжина становила 10 км, на лінії працювали 2 паровози.
-
7. Долина – Рахиня – Болехів. Побудована Галицькою дирекцією лісів в 19041905 рр. Головна лінія довжиною 27 км мала статус імперської лісовозної залізниці.
-
8. Креховичі – Луги (вітка Ілемня-5 – Розтока) – Липовиця. Прокладена в 18961897 рр. з 4 великими мостами через ріки Чечва і Ілемку.
-
9. Микуличин – Поляниця. Лісовозну вузькоколійку шириною 760 мм та довжиною 20,9 км побудовано в 1910-1914 рр.
-
10. Надвірна – Зелена (вітки на Хрипелів і Довбушанку) – Бистриця (вітка на Довжинець) – Салатрук. Лісовозна залізниця Надвірна – Бистриця (33 км) шириною колії 760 мм була простелена у 1897-1901 рр. Пізніше добудовано вітки на Довжинець (10 км, 1902-1903 р.), Салатрук (9 км, 1913 р.), Хрипелів (5 км, 1904 р.) і Довбушанку (1926 р.).
На Львівщині функціонувало 5 вузькоколійок:
-
1. Броди – Шнирів. Лісовозна лінія споруджена в 1912-1913 рр. (39 км). Влітку 1915 р. російська армія розібрала 31 км колії, й австрійською арміями. Після 1919 р. 18 км (ширина колії – 600 мм) було відбудовано. На вузькоколійці працювали танк-паровози 1913 р. випуску, захоплені російськими військами у німців в 1915 р.
-
2. Верхнє Синьовидне – Корчин – Крушельниця – Сопот – Довге – Рибник -Зубриця – Мальмансталь. Головну лінію вузькоколійки від Верхнього Синьовидного до Мальмансталю прокладено у 1895-1913 рр. Локомотивне депо знаходилося в Синьовидному. У 1928 р. добудовано вітку Майдан – Зубриця і декілька відгалужень. Обидві лінії закінчувалися в горах, біля Завадки. Початкова ширина колії становила 800 мм.
-
3. Сколе – Демня – Коростів – Мала. Основну лінію споруджено у 1888 – 1893 рр. Колія мала ширину 800 мм. Пізніше були добудовані вітки Коростів – Гута – Липа -Мала – Велика Бутильва – Мала Бутильва. До 1939 р. на лінії використовувалися 4 танк-паровози, придбані в 1893-1900 рр. У 1888 р. прокладено 4,7 км лісової залізниці Сколе – Демня шириною 800 мм. 23 травня 1892 р. лінію продовжено до Пограничної (13,6 км), а в 1893 р. вона досягла долини р. Оряви. Максимальний ухил складав 2,5%, а довжина – 40 км. У 1938 р. відбулося офіційне відкриття туристичної залізниці, для чого використовувалися спеціальні відкриті пасажирські вагони.
-
4. Стоянів. Вузькоколійку на розробки торфу відкрито в 1916 р.
-
5. Турка – Ільник – Риків – Завадка. Побудована у 1907 р. від Турки вздовж рік Стрий та Завадка до Ільника (16,8 км) із шириною колії 760 мм. У 1908 р. лінію продовжено до Завадки (8,2 км).
На Буковині існувала єдина вузькоколійка Чудей – Банилів Підгірний – Гілче -Кощуя, споруджена в 1907-1908 рр. компанією «Bukowinaer Lokalbahnen» з шириною колії 760 мм. Це була дорога загального користування з вантажо-пасажирським сполученням. До основної лінії примикали 3 приватні лісовозні вітки в Гилчі й Кощуї (дві) братів Фелікса і Міхаела Адлерсбергів.
На Закарпатті функціонувало близько 30 вузькоколійок:
-
1. Берегове – Хмільник (вітка на Виноградів) – Іршава (вітка на Кам’ янку) -Довге – Суха-Бронька – Кушниця – Лисичове – Багарика. Вона експлуатувалася компанією BGV (Залізниця Долини Боржи), а з 1923 р. стала Чехословацькою державною залізницею. У 1926 р. загальна довжина її становила 107 км. Було пасажирське (Виноградів – Іршава) та товарне сполучення. В мережі існувало декілька віток: Хмільник – Виноградів – 19 км (грудень 1908 р.); Берегове – Приборжавське -Довге – 67 км (грудень 1908 р.); Довге – Кушниця 9 км (травень 1909 р.); Іршава -Осій – 8 км (грудень 1910 р.); Осій – Кам’янка – 4 км (червень 1911); Суха-Бронька -Кичера – 21 км (1912 р.); Кушниця – Лисичове – Рєпіна – 4,2 км (1930-1931 рр.); Кушниця – Березинка – полонина Боржава 17 км (працювало 18 локомотивних бригад); Лисичове – г. Камінь – 4 км; Лисичово – г. Присліп – 2 км; Лисичово -г. Звур – 3 км.
-
2. Білин – Білинський потік – Кваси.
-
3. Буштине – Вонигове. прокладена у 1887 р. фірмою «Поллак і Шульц». Початкова довжина – 3 км (працювало 16 вантажних вагонів). У 1902-1904 рр. її продовжили до 6,5 км (24 вагони). В 1919 р. переведена на локомотивну тягу.
-
4. Великий Бичків – Великий Плаєць. Побудована у 1897 р.; до 1903 р. працювала на кінній тязі, а досягнувши протяжності 9,8 км, – перейшла на локомотивну. Напередодні Першої Світової війни довжина колії сягала 42 км. На перевезенні лісу працювала 191 вантажна вагонетка. Одна з віток проходила долиною потоку Тьовшаг до г. Прелука.
-
5. Великий Бичків – Кобилецька Поляна – Щербілове (29 км) була споруджена у 1904 – 1914 рр. фірмою «Клотільда». В 1930-х рр. прокладено ще 2 вітки: долиною Малої Шопурки до Димера та Щербілова (26 км) та Кобилецька Поляна – долина Середньої Ріки – урочище Попітник (12 км). У 1937 р. на відрізку Великий Бичкйв -Кобилецька Поляна започатковано пасажирський рух.
-
6. Вишкове – Кіблерська долина. Спочатку вузькоколійка була на кінній тязі, пізніше – на локомотивній. Через Тису вагонетки з деревиною переправляли паромом, обладнаним колією.
-
7. Долина р. Павлик – Богдан. Збудована у 1927-1928 рр. (8,2 км). В гирлі Павлика було споруджено депо. В 1932 р. колія мала довжину 24 км.
-
8. Дубриничі – Чорноголова – Люта. Належала до перших залізниць, що були побудовані у 1890-х рр. Спочатку працювала на кінній тязі (7,2 км), а після спорудження в 1902 р. фірмою «Бантлін» Перечинського лісохімзаводу вона стала його власністю, й її перевели на парову локомотивну тягу. Вузькоколійка починалася в Дубриничах, де мала сполучення з широкою залізницею Ужгород – Великий Березний. У 1906 р. досягла довжини 30 км (біля Чорноголової мала два відгалуження – під вершину Чело і до Лютянки). В 1917-1918 рр. тут працювало 4 локомотиви. В 1937 р. вузькоколійка використовувала 44 вантажні, 1 службовий та 2 пасажирські вагони.
-
9. Жорнава – Загорб – Стужиця. Прокладена в 1924-1926 рр. протяжністю до вершин Кременарош і Равка довжиною 17,5 км. Основна колія мала відгалуження у долини рік Бистрої, Тихої, Папоротної, Жидівської. У 1927 р. вузькоколійку обслуговувало декілька локомотивів, а вагонний парк становили 54 вантажні й 4 пасажирські вагони.
-
10. Зимір – Лазіщина – Козьмещик (детальні дані відсутні).
-
11. Кам’яниця – Суха Гута – підніжжя г. Балова. Перша її вітка, споруджена в 1890 р. (1,8 км), працювала на кінній тязі, а у 1920 рр. була демонтована. Друга вітка на паровій локомотивній тязі (4,5 км), котра прокладалася на замовлення Управління державними лісами і землеволодіннями, була споруджена в 1928 р. До неї у 1936 р. добудовано відгалуження (1,75 км) через долину Сухого потоку під вершину г. Балова.
-
12. Кольчине – Шелестове – Фрідешове – Нижня Вижниця. Споруджена в 1923 р. фірмою «Спітз» (виготовляла шпали для широкої колії) довжиною 6,5 км та шириною колії 760 мм, діяла до 1929 р.
-
13. Кострина – Іванцузький, Коровлянський та Розтоцький потоки. Загальна довжина мережі – 16,216 км. Головне призначення колії – забезпечення деревиною тартаку у Кострині. Експлуатація колії припинилася в 1934 р.
-
14. З Малого Березного в долині Ублянки було 3 вітки, що належали Угорській королівській лісовій управі. У 1900 р. вузькоколійка на кінній тязі, шириною колії 700 мм досягла довжини 7,2 км. В 1902 р. її продовжено до с. Убля, а довжина досягла 10,5 км. Працювало 10 вантажних вагонів. В 1904-1914 рр. тут діяли 3 вітки завдовжки 3,8, 5,4 та 5,5 км, на яких працювало 12 вантажних вагонів. Після використання лісосік вузькоколійку було розібрано.
-
15. Перечин – долина Вулшави – Папричний. Збудована в 1890-х рр. (7,8 км). Основним її завданням було транспортування бука для Перечинських лісохімзаводу й тартаку. Вузькоколійки з’єднувалися зі станціями широкої залізниці Ужгород -Ужоцький перевал. У 1920 рр. розібрана.
-
16. Перечин – долина Тур’ї – полонина Рівна. Дозвіл на спорудження у серпні 1913 р. видано Міністерством торгівлі Угорщини. Передбачалося будівництво головного залізничного полотна з Перечина до Тур’їхРемет, а далі – долиною р. Тур’я через с. Тупицю до Лумшор (25,85 км), до Тур’їПоляни (9,555 км) і під г. Козяк, де повинна була мати 2 розгалуження. До початку Першої Світової війни вдалося здійснити лише частину проекту. Експлуатація вузькоколійки, що йшла долиною р. Тур’ї та за с.Ракове й відгалужувалася в долину потоку Добрий (довжина 17,9 км), почалася з травня 1914 р. В 1915-1916 рр. було прокладено відгалуження від Тур’їРемет у долину р. Кловатів (15,4 км). Після припинення вирубки вітку розібрали, а рейки використали для продовження колії Тур’яПасіка – р. Шеповець (5,5 км).
Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. вузькоколійне полотно перемістили на нове місце, паралельно з шосейним шляхом. Після закінчення її будівництва (19291931 рр.) реконструйована вузькоколійка проходила через Тур’їРемети, Ракове, Тур’юПасіку, Порошкове до Тур’їПоляни, де повертала у долину р. Шипот до схилів полонини Рівна. До головної лінії підходили тимчасові вузькоколійки, що вели безпосередньо на лісосіки: р. Кловатів – г. Тарниця (9 км); Тур’ї-Ремети – долина р. Велика Ружа довжиною 5,15 км (1932 р.); Тур’ї-Пасіки – долина р. Добри (5,5 км); Тур’я-Пасіки – г. Кичера (5,15 км, 1928 р.). Перевезення пасажирів на ділянці Перечин – Тур’ї-Ремети здійснювалося з 1928 р. потягом, котрий складався з 3-4 пасажирських вагонів і курсував за розкладом. Загальна довжина мережі становила 64 км.
-
17. Свалява (тартак, хімзавод) – долина р.Пиня – Голубине – Поляна. Споруджена у 1906-1908 рр. Будапештською філією віденської фірми «Holzhandels – Aktien Gesellschaft» для забезпечення лісом великого тартаку. У 1907 р. її довжина становила 28 км, у 1914 – близько 70 км, у міжвоєнний період – 88 км. З Поляни йшло 4 відгалуження до лісових масивів. На відрізку Свалява – Поляна діяли й пасажирські перевезення. В 1909 р. тут працювали 9 локомотивів та 205 вантажних вагонів.
-
18. Свалява – Неліпине – Ганьковиця, Підполоззя – Жденієве (40 км).
-
19. Свалява – Черник – Стройне – Дусина – Росош – Гнилий Верх (17 км).
-
20. Тересва – Тернове – Дубове – Усть-Чорна – Лопухів – Бертянка. Збудована в 1903 р. Поїзд, що рухався з Тересви, на станції Усть-Турбат (проходячи її о 8-00 год.) розділявся, і його частини відправлялися на станції Лопухів та Турбат. На всіх станціях існували станційні будинки з персоналом. На лінії також існував невпоряд-кований рух лісовозів, дрезин невідомої приналежності й приватних платформ, які завозилися головним поїздом на лісовозних платформах, а по відгалуженнях і назад -власниками. Обслуговувалась 14 локомотивами та паровозами.
-
21. Тур’я Бистра – хребет Обавський камінь (14 км). Відрізок був прокладений для потреб хімічного заводу у Тур’їБистрій, після завершення експлуатації котрого вузькоколійку розібрано.
-
22. Ужгород – Доманинці – Папрична. В 1904 р. її протяжність становила 17,9 км. Вузькоколійка за Доманинцями звертала на північний схід і йшла до відрогів Кадубецького гірського масиву. По ходу залізниця оминала сс. Гусак, Петровичі, Корумлю й прямувала до лісосіки під г.Папричний (1020 м н.р.м.). У грудні 1916 р. демонтована.
-
23. Ужгород – Радванка – Анталовці. Споруджена на початку XX ст. для доставки деревини на військове деревообробне підприємство; мала 2 відгалуження: перше -долинами Старого, Середнього і Крайнього потоків під гг.Маковицю, Анталовецьку і Поляну та друге – на г.Токарню. Будівництво вели швидкими темпами і вже у жовтні 1914 р. залізниця (ширина колії 760 мм) була здана в експлуатацію. Потяги рухалися на паровій локомотивній тязі. В 1922 р. перейшла у власність Ужгородського управління державними лісами і землеволодіннями. Її довжина становила 34,873 км. Невдовзі на вузькоколійці був сформований спеціальний пасажирський потяг, який курсував між Ужгородом і Анталовцями, із зупинками в Дравцях, Підгорбі, Холмцях, Руських Комарівцях, Вовковому, Середньому, Чертежі та Худльові. На лінії працювали паровози типу «Краусс 7196/1916».
-
24. Улицька Крива – Збой – Нова Седлиця – Глибокий потік (28 км). Прокладена у долині р. Уличанки для забезпечення деревиною тартаку, побудованого в 1907 р. у с. Забродь, через котре проходила широка залізнична колія Ужгород – Ужоцький перевал.
-
25. Хуст – Іза – Монастирець – р. Цеховець – Медвеже. Споруджена наприкінці XIX – на початку XX ст. загальною довжиною 26 км. Тут діяли локальні вітки Монастирець – Горінчове (2 км) та в долині р. Осава (4,5 км).
-
26. Чинадієво – Синяк – Середній Верх. Функціонувала для забезпечення сировиною 2 тартаків, паркетного цеху та сірникової фабрики. Будувалася впродовж 1922-1923 рр. фірмою «Бантлін». Загальна довжина – 18 км. У 1926 р. споруджена вітка Чинадієве – Обавський камінь.
Слід підсумувати, що перша вузькоколійка на теренах українських земель виникла за часів австрійського уряду і мала назву «Галицька». Першими залізницями на Бойківщині став відрізок від Стрия до Сколе. Будувались вони і на Закарпатті, і далеко в карпатських горах. Історія вузької залізниці розпочалася в Карпатах іще за часів Австро-Угорської імперії, коли в 1870 рр. австрійський підприємець барон Леопольд Поппер фон Подгарі від широкої залізниці в гори проклав вузькоколійки з кінною тягою. Окрім нього, вузькі залізниці і лісопромисел із 1886 р. активно розбудовували брати барони Грьоделі – у Сколівських Бескидах та графи Потоцькі -в Осмолоді.
Наприкінці XIX ст. в Українських Карпатах функціонувало 12 вузькоколійок (27 %). Бурхливий розвиток припав на початок XX ст., коли було розпочато будівництво 17 колій (38,6 %). Перша Світова війна змусила власників карпатських лісів на деякий час припинити лісорозробки і будівництво вузькоколійок.
Вузькі залізниці використовувались не лише для транспортування вантажів, але й для перевезення пасажирів. Першу ліцензію на туристичні маршрути серед малих залізниць Європи отримала карпатська вузькоколійка братів Грьоделів «Сколе -Демня – Коростів», протяжністю 41 км.
Вузькоколійки будувались різної ширини – від 600 до 800 мм. Наприкінці XIX ст., в основному, використовувалась кінна тяга, а з початку XX ст. – паровози (Cn2t-3537-3540, Cn2t-4173-4175, Dh2t+t, Dh2+3t, танк-паровози O&K 6506 і 6507 (013-0Т), Краусс/Лінц 0-2-0Т, Краусс/Лінц № 5768, 7196 та ін.).
Всього в Українських Карпатах в кінці ХІХ – першій третині XX ст. діяло 44 вузькоколійки загальною довжиною понад 1400 км, з яких 16 – у Передкарпатті (Львівщина – 11,4 %, Станіславівщина – 25 %), 27 – на Закарпатті (61,3 %) та 1 – на Буковині (2,3). Найбільшою була мережа на Закарпатті, довжина ліній якої, лише за встановленими даними, складала близько 1 тис. км.
-
1 Балицький О. І. Дармштадтська вузькоколійка [ Текст] / Промисловий та туристичний транспорт. – 2004. – № 3. – С.12-13; Балицький О. І. Спадщина польських залізниць та промисловості – нове спрямування туризму [Текст] / Промисловий та туристичний транспорт. -2003. – № 2. – С.70.
-
2 Рухомий склад вузькоколійних залізниць [ Текст]: каталог -огляд. – Л., 2002 (2002). – 36 с.: ілюстр. – С.36. – ISBN 5-7745-019-2; Вузькоколійки Сколівських Бескидів, 2004. – 45 с.: іл.
-
3 Библюк Н ., Библюк М . Екологічні аспекти гірської лісозаготівлі [Текст] // Праці НТШ . -Львів, 1998. – Том ІІ. – Розділ V. Екотехнології.
-
4 П. Є . Гранкін , П. В . Лазечко, І. В . Сьомочкін, Г. І. Шрамко . Львівська залізниця . Історія і сучасність [Текст] /- Л., 1996. – 175 с.
-
5 Ковальчак Г .І . Економічний розвиток західноукраїнських земель [ Текст ]. – К., 1988. -110 с.
-
6 Лазечко П. В. Передумови будівництва залізниць у Галичині // Галицька брама . -1996. – №14. – С. 3.
-
7 Сова П. Прошлое Ужгорода – Ужгород , 1987. – 309 с.
-
8 Трубецкой В .А . Локомотивы лесовозных железных дорог. – Москва: Гослесбум -издат,1946.
-
9 Пеняк С., Пеняк П. Закарпаття – земля українська // Карпатський голос . – 2002. -№ 23-24.
-
10 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 1. Schmalspurbahnen in Ostgalizien: eine Bilddokumentation uber Ostgaliziens kleine Bahnen von den Anfangen unter Osterreich uber Blutezeit und Niedergang bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] – Lemberg : Afischa, 2002. – 236 s. – Literaturverz. S. 220 – 221; Karpatendampf. – Band 2. Schmalspurbahnen in Nordbukowina [на нім. мові] – Lemberg, 2003. – 136 s.; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 3. Waldbahn Vyhoda : Bilddokumentation, die Entwicklung der letzten Waldbahn Ostgaliziens – von den Anfangen unter Osterreich uber die polnische und sowjetische Periode bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / – Lemberg, 2006. – 148 S. – Literaturverz. – S. 138.
-
11 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 1. Schmalspurbahnen in Ostgalizien : eine Bilddokumentation uber Ostgaliziens kleine Bahnen von den Anfangen unter Osterreich uber Blutezeit und Niedergang bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2002. – 236 s. – Literaturverz. S. 220 – 221; 14 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 2. Schmalspurbahnen in Nordbukowina [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2003. – 136 s.; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 3. Waldbahn Vyhoda : Bilddokumentation, die Entwicklung der letzten Waldbahn Ostgaliziens – von den Anfangen unter Osterreich uber die polnische und sowjetische Periode bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2006. – 148 S. – Literaturverz. S. 138.
-
12 Пеняк С., Пеняк П. Закарпаття – земля українська // Карпатський голос. – 2002. – № 2324; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 1. Schmalspurbahnen in Ostgalizien : eine Bilddokumentation uber Ostgaliziens kleine Bahnen von den Anfangen unter Osterreich uber Blutezeit und Niedergang bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2002. – 236 s. – Literaturverz. S. 220-221; 14 Wendelin W. Karpatendampf. – Band 2. Schmalspurbahnen in Nordbukowina [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2003. – 136 s.; Wendelin W. Karpatendampf. – Band 3. Waldbahn Vyhoda : Bilddokumentation, die Entwicklung der letzten Waldbahn Ostgaliziens – von den Anfangen unter Osterreich uber die polnische und sowjetische Periode bis zur Gegenwart in der Ukraine [на нім. мові] / W.Wendelin. – Lemberg : Afischa, 2006. – 148 S. – Literaturverz. S. 138.
В.М. Клапчук (м. Івано-Франківськ)
ПОДІБНІ ПУБЛІКАЦІЇ
Уривок з історії життя Селянського
Косівський казенний соляний завод. Відомості приходу та розходу солі. 1916-1917 рр.
Доповідна записка наркому Сергієнко про розстріли та евакуацію в’язнів із тюрем Західної України
Донесення делегата Косівського староства при карній військовій експедиції староству про збройне повстання в Косівському повіті
Записи посла Роґера Рачинського стосовно переходу найвищих органів польської влади до Румунії та відставки кол. Президента ПР проф. Іґнація Мосціцького
Довідка про результати організованої у місті Надвірна засади на підпільників ОУН, зокрема вбивство двох громадян
Кореспонденція газети “Український прапор” “Станиславів під польським пануванням”
Архіви Першої Світової Війни
Книга рецептів винороба Міхала Петровича
Протокол допиту батька Степана Бандери – священика Андрія Бандери. 13 червня 1941 р.
Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР
Будинок культури с. Кути 1912-1918 рр. „Dom Polski w Kutach”
Comments: