Знахідка на горищі Добротівської гімназії.

    Завершується перекриття «старого» корпусу Добротівської гімназії і черга кріплення бляшаного листа підійшла до північної сторони. Попри пильну роботу майстрів, автор цих рядків попросив зірвати лист старої бляхи на відстані 2-3 м. від північно-західного кута школи. За інформацією, якою я володів, там мали знаходитися певні історичні джерела з історії нашої школи.

    Йшов 2000-й рік. Збираючи свідчення старожилів з історії села Добротів я зайшов до сім’ї Маковійчуків – Василя та Харитини. Харитина Олексіївна, в селі Харитя, прибула із Східної України в 1939 році як педагог. 

    Спочатку працювала в навколишніх селах, а в 1941 році переїхала в село Добротів та призначена вчителем початкових класів. Тут її застала війна і вона залишилася працювати при німцях. Директором в той час став вчитель з Делятина – Никифор Микитюк. 

    Як свідчать джерела та спогади односельців він був українським патріотом і так виховував учнів на протязі 3-х років німецької окупації. Сім’я Микитюка проживала у школі в двохкімнатній квартирі на першому поверсі, а Харитя Олексіївна, ще не одружена, на другому поверсі займала маленьку кімнатку. Зі слів Хариті Олексіївни саме в ці роки вона отримала ті уроки правдивої української історії які вплинули на її долю в подальшому. 

    Довиховали її українські підпільники – добротівчани, в кінці 40-х років. Одного з них, вона вже як директор радянської школи, переховувала на горищі школи кільканадцять місяців. Але це тема іншої історії. 

    Йшов 1944-й рік. Радянські війська на Дністрі. Вечорами в Добротові було чути гул канонади. Никифор Микитюк повідомив учнів не приходити більше до школи, бо із завтрашнього дня школа стає військовим шпиталем угорської військової частини. Зібрав вчителів і повідомив, що він залишатися не може, забирає свою сім’ю та вирушає у евакуацію в Австрію. 

    Попросив вчителів зібрати навчально-методичну літературу і добавивши частину своєї бібліотеки, винесли усе на горище. Коли вчителі розійшлися, закликав Харитю Олексіївну і сказав: «Пані Харитя! Ви звичайно залишаєтеся, ви своя для радянської влади, і якщо настане такий час, розкажіть де будуть знаходитися ці книжки і наш український прапор.»

    У конструктивній будові нашої школи, по кутах, є недоступні місця – «пазухи». До них доступу не має, хіба якщо зняти бляху. Через вузькі отвори вони обидвоє скидали все, що було підготовлено. Про цей епізод я описав в монографії «Добротів. Історія села.» на ст. 166-167. В 2000-му році Харитя Олексіївна мала 81 рік, не все добре пам’ятала. Зокрема, не пам’ятала в яку «пазуху» це все скидали. 

    З тодішньої нашої розмови я зрозумів, що там зберігаються підручники, класні журнали, якісь інші книги і синьо-жовтий шкільний прапор. Але щоб це все побачити прийшлось чекати 18 років, до часу перекриття школи.
І от сьогодні 17 серпня 2018 року, коли раніше вже було оглянуто три «пазухи», прорізали бляху і знайшли те, що пролежало рівно 74 роки. 

    А це: книги на українській, польській та німецькій мовах, газети, духовна література, література по пасічництву, догляду за худобою і всяке різне, очевидно, із бібліотеки Никифора Микитюка. Стан приближений до задовільного, частково поїли миші, припав порох, понищила пліснява. В майже доброму стані синьо-жовтий прапор, виготовлений у вигляді штандарту, обшитий облямівкою та двома ковтасами в нижній частині.

    Для чищення, сортування та класифікації знайденого потрібно не один день. На огляд знайдених речей був запрошений Ланчинський селищний голова ОТГ – В. Попович та його заступник В. Іванішак. Було вирішено все передати в фонди історико-краєзнавчого музею с. Добротова.

Керівник Добротівської гімназії, член Всеукраїнської спілки краєзнавців, лауреат премії І.Вагилевича – Іван Янко.

 

ПОДІБНІ ПУБЛІКАЦІЇ

Comments:

Залишити відповідь